ukurainajin: (Default)
[personal profile] ukurainajin
„Малороссийские тексты Котляревского и Шевченка впоследствии подверглись украинизации и фальсификации с тем, чтобы выдать их за украинские. На самом деле украинский язык - более поздний по отношению к малороссийскому и значительно от него отличается. Украинский язык произошёл от малороссийского, а малороссийский - это произвольно исковерканный русский.“

Як він (чи вона) це доводить? Якщо відкинути красиві побудови та розмаїття окремих фактів, то залишається жонглювання нормами правопису, підміна понять і маніпулятивні ствердження. До речі, посилання на творчість Олеся Бузини там теж є. Дивіться та спростовуйте, якщо бажаєте, самі. Добре, що справжні науковці давно визначились з приводу мови. Але дещо і я спробую сказати. По-перше, декілька тез:

  • У 1720 році на українських землях за наказом Петра І було заборонено друкувати щось, окрім попередніх видань церковної літератури, та й ту належало привести до спільного з великоросійскими виданнями виду, щоб не було жодної розбіжності у мові. Наступники продовжили політику асиміляції. Розвиток самобутної писемності і нормування мови були перервані майже на сто років. Старі матеріали вилучені, навчання українською заборонено. Офіційне місце посіла російська.

  • Граматика Ломоносова з'явилася у 1755, а перший академічний словник російської — наприкінці XVIII століття. Вже встигли видати свої твори Фонвізін, Радіщев, Карамзін. А новий український правопис у геть складний спосіб тільки почав створюватись у XIX столітті. Зазнавав він навіть заборони, і перша академічна його редакція побачила світ лише у 1920 (для порівняння, питання загальнонімецької орфографії вперше було узгоджено у 1901). Літературна мова саме формувалась весь цей час, усталених норм довго не існувало.

  • Котляревський не мав іншого інструменту окрім «гражданки» і тогочасних норм з російської. Власного правопису він не створив, хоча започаткував нову літературну традицію на базі народної мови. Шевченко, за твердженнями науковців, взагалі не дуже дбав про якийсь правопис.

  • Хай там якими літерами записане звучання, хто вірить в те, що вимова за сто років залишається геть незмінною? Особливо, якщо немає еталону для звіряння? Зараз дещо краще, бо існує звукозапис. Проте я слухаю записи Маяковського і спостерегаю навіть там відхилення від сучасної вимови. Лінгвісти вважають, що мовні стандарти змінюються кожні 25 років (тобто, через зміну поколінь).

Тепер до питання правопису. Наведу уривок з «Оди до князя Курякина (1804)» Котляревського у орфографії видання 1862, САНКТПЕТЕРБУРГЪ:

„По́вні сіни, по́вна ха́та
На́шого наби́та бра́та
Ажъ нельзя́ пропхну́тись мні,
А попівъ, купцівъ та па́нства
И жидівъ, того́ плюга́вства,
Мовъ на я́рмарку въ Ромні!“


Хоч що кажіть, а це більше схоже на сучасну українську, ніж на сучасну чи тогочасну російську. Цікаво, що тут немає вже жодних славнозвісних ятів, нема їх і у тексті «Енеїди» з цієї ж збірки. Тобто, якщо малоросійську почали спотворювати і віддаляти від російської, то цим займалися вже в середині XIX століття у самісінькій столиці. Більшовики, мабуть, або австро-угорські поляки.

Подивімось на лексику. У сучасній мові з цього уривку відсутнім є лише слово «нельзя́». Звернімось до самої російської. У цьому виданні на початку стоїть ремарка від «ценсора», що «печатать позволяется...» А ще за життя письменника наглядачі писали: «дозволяется»… До речі, чому така, на думку автора статті, природна і незмінна протягом століть російська мова зараз вживає «возле» замість «подлѣ»? Чому «одаль» у словнику Ушакова 1935-1940 позначене як застаріле і обл. (обласне?) Адже це приклади з найпершої сторінки «Бригадира» Фонвізіна. Чи от як пушкінська «довѣренность» змінила значення і поступилася місцем «доверию»? Чому Пушкін одразу не писав «будучи» чи «являясь» замість дивного «бывъ»? Та й взагалі, нащо тих Фонвізіна і Пушкіна видають у сучасній орфографії, виправляючи «самаго», «строгой порядокъ», «ея», «разсмотрѣніемъ», «по щетам» на сучасний лад? Якщо саме таким був задум митців, то нащо ж його корегувати? Чи не є це викривленням істини, навмисним спотворенням великоруської мови?

Якщо без жартів, українська літературна, а згодом і нормативна мова є, звісно, штучною. Так само, як французька, німецька, англійська, чи навіть російська. Цей процес по всій Європі набув цілеспрямованого характеру, судячи з усього, у XVI-XVII віках і триває дотепер. Посилення центральної влади, розквіт наукової і творчої думки, поліпшення засобів сполучення і таке інше. Нам відомі імена творців сучасних літературних і стандартних мов. Вони не тільки записували за народом, як декому здається, а й узагальнювали, створювали граматичні норми і лексикон. Тому більш доцільно поцікавитись, як це відбувалось у різних країнах, замість намагатись через всілякі хитрощі заперечити існуючу реальність.

P.S. Я з цікавості пошукав «Брюсів календар», на який там посилаються, бо зображення у статті зараз відсутні, і переконатися на місці неможливо. Не знаю, що у 2011 демонстрував автор, але ось який текст (перекладений сучасною абеткою) був на п'ятому листі, виданому у 1715: „Краткое предобъявление предложенных четырех таблиц и яже каждая что имать содержание в себе, на которых таблицах обще нарещися может, яко календарь неисходимый“. Справді, зовсім як сучасна російська. Тилько зрозуметы майжэ нельзя́.

Хто це

ukurainajin: (Default)
ukurainajin

June 2017

S M T W T F S
     123
456789 10
111213 14 151617
181920 21 22 2324
252627282930