Сама-Дзама

Тема гоноративів (敬語 /кееґо/) у японській мові заслуговує на черговий допис з мого циклу. Наразі ж я розмірковую про наболіле. З одного боку, якщо не йдеться про створення екзотичного японського колориту, усі ці «-сан» не потрібні нам у перекладі при описі звичайних ситуацій. З іншого боку, в японських гоноративах настільки міцно переплетено культуру з мовними засобами, що «звичайною ситуацією» для японця є таки відповідне їх уживання. Без урахування цього при перекладі можна втратити не лише тонкощі стосунків, а й навіть гумор. Та проблема в тому, як саме враховувати? Для того, що в них тупо передається одним словом, ми потребуємо художньої винахідливости, причому в кожному окремому випадку різної. Щодо одного я певен: зберігати в перекладі всі гоноративи «як є» — це поганий смак, припустимий лише в обмеженому колі фанатів аніме та манґи. У загальному випадку це ознака лінощів і перекладацької неспроможности.