![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Ну що, моїх поточних знань про грузинську нарешті вистачило, щоби прочитати перше речення з дитячої казки. Зараз просто покажу, з чим довелося мати справу.
იყო და არა იყო რა, ერთ სოფელში ერთი ღატაკი კაცი ცხოვრობდა.
/ік̄о да ара ік̄о ра, ерт́ соп́елші ерт́і гатакі кац́і ц́ховробда./ (із макроном — горлова приголосна, із акутом — аспіровані, тобто з придихом)
«ік̄о да ара ік̄о ра» (дослівно: «було і не було що») — типовий початок казок. Порівняйте з нашим «був-не-був, та кажуть, що був». Тут «ік̄о» — форма третьої особи однини для минулого недоконаного часу (Imperfect). Вона також збігається з формою минулого закінченого (Aorist). А от із формою теперішнього (არის, «аріс») чи іменниковою формою (ყოფნა, «к̄оп́на») — самі бачите. Але це ще не страшно, бо дієслово «бути» у багатьох мовах є неправильним.
«ерт́ соп́елші» («в одному селі») — усе чітко за правилами. До «села» додається постфікс «ші», який вказує на місце, і числівник з іменником стоять у давально-знахідному відмінку, якого цей постфікс потребує. У називному відмінку було би «ерт́і соп́елі».
«ерт́і гатакі кац́і» («один убогий чоловік») — це просто, суб'єкт речення, той, хто щось робить.
«ц́ховробда» («жив, мешкав») — а це, що він робить, тобто робив. Час теж минулий недоконаний, утворюється від форми другої особи однини теперішнього (ცხოვრობ, «ц́ховроб») точно за правилами. Чому від форми другої, а не третьої особи, про яку йдеться — тому що так зручніше, бо ця форма не містить жодних афіксів, які довелося б все одно прибирати.
У цьому реченні я не знав слова «село» і «убогий». Далі слів буде набагато більше, а правила ставатимуть більш карколомними. Тому я не очікую, що надто скоро дізнаюся, що ж робив цей чоловік окрім того, що роблять усі герої на початку казки.
იყო და არა იყო რა, ერთ სოფელში ერთი ღატაკი კაცი ცხოვრობდა.
/ік̄о да ара ік̄о ра, ерт́ соп́елші ерт́і гатакі кац́і ц́ховробда./ (із макроном — горлова приголосна, із акутом — аспіровані, тобто з придихом)
«ік̄о да ара ік̄о ра» (дослівно: «було і не було що») — типовий початок казок. Порівняйте з нашим «був-не-був, та кажуть, що був». Тут «ік̄о» — форма третьої особи однини для минулого недоконаного часу (Imperfect). Вона також збігається з формою минулого закінченого (Aorist). А от із формою теперішнього (არის, «аріс») чи іменниковою формою (ყოფნა, «к̄оп́на») — самі бачите. Але це ще не страшно, бо дієслово «бути» у багатьох мовах є неправильним.
«ерт́ соп́елші» («в одному селі») — усе чітко за правилами. До «села» додається постфікс «ші», який вказує на місце, і числівник з іменником стоять у давально-знахідному відмінку, якого цей постфікс потребує. У називному відмінку було би «ерт́і соп́елі».
«ерт́і гатакі кац́і» («один убогий чоловік») — це просто, суб'єкт речення, той, хто щось робить.
«ц́ховробда» («жив, мешкав») — а це, що він робить, тобто робив. Час теж минулий недоконаний, утворюється від форми другої особи однини теперішнього (ცხოვრობ, «ц́ховроб») точно за правилами. Чому від форми другої, а не третьої особи, про яку йдеться — тому що так зручніше, бо ця форма не містить жодних афіксів, які довелося б все одно прибирати.
У цьому реченні я не знав слова «село» і «убогий». Далі слів буде набагато більше, а правила ставатимуть більш карколомними. Тому я не очікую, що надто скоро дізнаюся, що ж робив цей чоловік окрім того, що роблять усі герої на початку казки.