Коли Верхи & Низи не хочуть

Невтішні речі розповідає пан Пракопчик. Уявити не важко, важко зарадити… Хоч би як, а наша влада мала яйця утримувати позицію української як єдиної державної і офіційної, навіть коли у побуті їй відводили місце канцелярської зобов'язаловки та етнічної екзотики і серйозно не сприймали. Мене інколи навіть дивувало, з якою насправді завзятістю боронили цей статус ті, хто ще вчора проривався до корита під гаслами інтернаціонального популізму. Зараз поволі починають хотіти також низи, що має колись довершити всю конструкцію. Втім сумніваюся, що ми вже проскочили. Останнім часом багато чую як мрій, так і застережень про реванш, про те, що прибери лишень штучні перешкоди, тимчасова мода зійде нанівець, і переможе «кращий», чи самі розумієте хто. Тож відпочивати у рожевих окулярах ще зарано. А тепер, власне, повчальні вісті з білоруських ланів:

Vadzim Prakopčyk
19 лютого о 13:34 · Minsk, Belarus ·

Я прашу прачытаць гэта ўсіх сваіх фрэндаў. І ўявіць сябе на месцы гэтых людзей, гэтых дзяцей... Напярэдадні Міжнароднага дня роднай мовы...

Рэальныя сьведчаньні рэальных бацькоў:

“Вучыла дачку фігурам на пляцоўцы. Кажу: - Дачушка, глядзі гэта круг, а гэта квадрат, а вось гэта трохкутнік... Да нас падыходзіць дзяўчынка год 6-8 і кажа: - Вы неправильно говорите, это треугольник. Выдыхаю, адказваю: - Па-руску - треугольник, а па-беларуску - трохкутнік ці трохвугольнік яшчэ можна. Дзяўчынка: - но такого слова нет!!! Она у вас вырастет тупая..." Я не буду закранаць, тое што маю дачку абразілі. Але, заўважым, што дзяўчынка ў сваім ўзросце, нават ня ведала пра існаванне беларускай мовы, не чула беларускіх словаў, усё дзякуючы садку і магчыма школе (пра бацькоў не ўзгадваю).“

( Читати повністю… )