Скіафобія бабака
2019-08-05 19:42![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
ukurainajinЯк там кажуть… Якщо бабак побачить свою тінь… Ні, у цій історії краще йому такого не робити :) Йдеться про манґу «Summer Time Rendering (サマータイムレンダ)». Це означає щось на зразок «Відтворення літньої пори» (тої, що влітку). Я не знаю, як перекласти літературно зі збереженням сюжетних натяків — французи, оно, взагалі змінили оригінальну назву на ‘Time Shadows’… У самій історії ще не поставлено останню крапку, і аніме поки що нема, але якщо (сподіваюсь, коли) знімуть, то любителям гарних фантастично-детективних трилерів має сподобатися.
То що з бабаком? Механіка оповіді ґрунтується на дещо зміненому принципі з «Дня бабака». Таке вже зустрічалося у «Місті, де немає лиш мене». Герой «відкочується» у часі раз у раз і має змогу переграти події заново та знайти розв'язання проблеми. У «Самертаймі» додано гостроти, адже це не статична петля. Межа, до якої можна повернутися, теж просувається вперед. Події поза цією межею змінити неможливо, вони назавжди стали реальністю. Спочатку межа рухається повільніше за звичайний час, через що утворюється коридор можливостей, але з кожним наступним стрибком її рух прискорюється, і невдовзі стрибати вже буде просто нікуди. Гра наввипередки з самим часом — те що треба для атмосфери трилера.
А що з тінями?
У творах Діна Кунца можна розгледіти певний фірмовий шаблон: на початку події розгортаються наче щось незбагненно містичне, утім далі вони отримують цілком раціональне пояснення. Ну як раціональне… Дивовижність самого феномену може й залишитися, але герої з'ясовують, із чим мають справу, досліджують обставини і тверезо обмірковують, як перевершити ворога у цій грі. От власне один із творів Діна Кунца — «Фантомів», яких було навіть екранізовано — чимось віддалено нагадує ця манґа, хоча ворог у ній набагато розумніший і навіть здатний співпрацювати з людьми…
Мені дуже сподобалася вигадливість автора Ясукі Танаки (田中靖規, Tanaka Yasuki). Він щоразу знаходить нові, майже непередбачувані ходи і примудряється тримати напруження до самого кінця. Щоби не спойлити сюжет (я вже й так забагато виказав), обмежуся стандартним описом: «Хлопець повертається до рідного острова на похорон своєї подруги, котра загинула внаслідок підозрілого нещасного випадку на воді. Підозри посилюються, коли герой дізнається про сліди удушення на шиї загиблої — факт, який офіційні служби намагаються приховати. А ще на острові здавна існує непевне повір'я, нібито людина, що раптом побачила свого двійника, має невдовзі померти…»
То що з бабаком? Механіка оповіді ґрунтується на дещо зміненому принципі з «Дня бабака». Таке вже зустрічалося у «Місті, де немає лиш мене». Герой «відкочується» у часі раз у раз і має змогу переграти події заново та знайти розв'язання проблеми. У «Самертаймі» додано гостроти, адже це не статична петля. Межа, до якої можна повернутися, теж просувається вперед. Події поза цією межею змінити неможливо, вони назавжди стали реальністю. Спочатку межа рухається повільніше за звичайний час, через що утворюється коридор можливостей, але з кожним наступним стрибком її рух прискорюється, і невдовзі стрибати вже буде просто нікуди. Гра наввипередки з самим часом — те що треба для атмосфери трилера.
А що з тінями?
У творах Діна Кунца можна розгледіти певний фірмовий шаблон: на початку події розгортаються наче щось незбагненно містичне, утім далі вони отримують цілком раціональне пояснення. Ну як раціональне… Дивовижність самого феномену може й залишитися, але герої з'ясовують, із чим мають справу, досліджують обставини і тверезо обмірковують, як перевершити ворога у цій грі. От власне один із творів Діна Кунца — «Фантомів», яких було навіть екранізовано — чимось віддалено нагадує ця манґа, хоча ворог у ній набагато розумніший і навіть здатний співпрацювати з людьми…
Мені дуже сподобалася вигадливість автора Ясукі Танаки (田中靖規, Tanaka Yasuki). Він щоразу знаходить нові, майже непередбачувані ходи і примудряється тримати напруження до самого кінця. Щоби не спойлити сюжет (я вже й так забагато виказав), обмежуся стандартним описом: «Хлопець повертається до рідного острова на похорон своєї подруги, котра загинула внаслідок підозрілого нещасного випадку на воді. Підозри посилюються, коли герой дізнається про сліди удушення на шиї загиблої — факт, який офіційні служби намагаються приховати. А ще на острові здавна існує непевне повір'я, нібито людина, що раптом побачила свого двійника, має невдовзі померти…»