![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
ukurainajinNajwiększe wrażenie na mnie sprawiały tamte momenty gry, których nie oglądałem wcześniej w filmikach. Іншими словами, я щиро не раджу всім, хто ще не грав у «Відьмак: Дике полювання», переглядати будь-які відео з сюжету. Ви втратите багато несподіваних та емоційних вражень. На жаль, я цього не уникнув, бо братися до гри не мав часу, а цікавість повстримати не міг.
Головна фабула позаду. Разом із нею також перше з доповнень «Серця з каменю». Доповнення просто чудове. Як з огляду на сценарій, так і з технічного боку: постановка сцен, кращі моделі персонажів (на тлі Ольґєрда Ґеральт виглядає більш ляльково) і анімація рухів. Тож еволюція помітна.
А от риси обличчя Шані тут трохи… дивують. Перестаралися з реалізмом, як на мене.
На все це у мене пішло всього лише сто годин, при цьому з квестів залишилися тільки змагання у «Ґвінт». Я розраховував на довші пригоди і не міг повірити, що то вже все. Попереду ще, правда, друге доповнення «Кров та вино», та яким би великим воно не було, сумніваюся, що додасть хоча би ще половину цього часу. А потім доведеться знову сісти за книжки з сумним закінченням.
Згадуючи книжки, сподобалося, як творці продовжили справу Сапковського на ґрунті казкарства. Обіграли, щонайменше, мотиви сплячої красуні та сімох гномів, а також зачарованої у жабу особи королівського роду. Третя частина ігризації своєю атмосферою найбільше нагадує саме п'ятикнижжя (від «Крові ельфів»). У грі 2007 відчувався дух перших оповідань, а «Вбивці королів» взагалі якось вибивалася з настрою творів.
Що не сподобалося. Деякі химерні моменти, з яких стирчить натяк на недбалість. Вбивство короля Радовіда, що є вагомою політичною подією, аж ніяк не впливає на ігрове оточення, навіть продовжують волати на кожному розі «Niech żyje Radowid!» Ну гаразд, це ще можна собі пояснити тим, що смерть приховують, аби не сіяти паніку. А от як собі пояснити, що чародійка Маргарита до самого кінця гри зберігає той самий брудний і скривавлений вигляд, з яким її витягли з тюрми?! Дивно це, бо у багатьох пересічних квестах можна спостерігати цілком логічний розвиток і зміни, а тут полінувалися.
На величезний пофіг, яким огорнули знакові події попередніх двох ігор, не нарікатиму. Вважатимемо, що це не продовження як таке, а спроба розповісти самодостатню історію.
Головна фабула позаду. Разом із нею також перше з доповнень «Серця з каменю». Доповнення просто чудове. Як з огляду на сценарій, так і з технічного боку: постановка сцен, кращі моделі персонажів (на тлі Ольґєрда Ґеральт виглядає більш ляльково) і анімація рухів. Тож еволюція помітна.
А от риси обличчя Шані тут трохи… дивують. Перестаралися з реалізмом, як на мене.
На все це у мене пішло всього лише сто годин, при цьому з квестів залишилися тільки змагання у «Ґвінт». Я розраховував на довші пригоди і не міг повірити, що то вже все. Попереду ще, правда, друге доповнення «Кров та вино», та яким би великим воно не було, сумніваюся, що додасть хоча би ще половину цього часу. А потім доведеться знову сісти за книжки з сумним закінченням.
Згадуючи книжки, сподобалося, як творці продовжили справу Сапковського на ґрунті казкарства. Обіграли, щонайменше, мотиви сплячої красуні та сімох гномів, а також зачарованої у жабу особи королівського роду. Третя частина ігризації своєю атмосферою найбільше нагадує саме п'ятикнижжя (від «Крові ельфів»). У грі 2007 відчувався дух перших оповідань, а «Вбивці королів» взагалі якось вибивалася з настрою творів.
Що не сподобалося. Деякі химерні моменти, з яких стирчить натяк на недбалість. Вбивство короля Радовіда, що є вагомою політичною подією, аж ніяк не впливає на ігрове оточення, навіть продовжують волати на кожному розі «Niech żyje Radowid!» Ну гаразд, це ще можна собі пояснити тим, що смерть приховують, аби не сіяти паніку. А от як собі пояснити, що чародійка Маргарита до самого кінця гри зберігає той самий брудний і скривавлений вигляд, з яким її витягли з тюрми?! Дивно це, бо у багатьох пересічних квестах можна спостерігати цілком логічний розвиток і зміни, а тут полінувалися.
На величезний пофіг, яким огорнули знакові події попередніх двох ігор, не нарікатиму. Вважатимемо, що це не продовження як таке, а спроба розповісти самодостатню історію.