Урізально-суфіксальне

[ukurainajin]

Виявляється, навколо того, як правильно: «україномовний» чи «українськомовний» — точиться справжня боротьба. Офіційної згоди щодо цього нема. Любителі-мовознавці наводять кожен свою аргументацію — «природно-частотну» (так воно з'явилося, так зустрічається у словниках, так найчастіше кажуть) або «логічну» (мова українська, а не України)… Перший варіант мені подобається тим, що він справді компактніший. Коли ліньки, то це те, що треба! Водночас логіка його утворення не може не здивувати. Наводити приклад «англо-», «франко-», «іспано-» і насамперед «полоно-» — таке собі виправдання. Бо все це явно не наше за походженням і пролізло саме в такому вигляді, гадаю, через якісь освічені кола. Ось, порівняйте: Anglo-, Franco-, Hispano-, Polono- тощо. А всюди, де працює суто рідний словотвір, ми не кажемо «польщемовний» (від країни) або «полякомовний» (від народності), застосовуючи натомість у поєднанні з «-мовний» назву самої мови (польська, іврит). То як сюди вклинилося «україно-»? Інших таких прикладів, утворених «усіканням суфікса для зручності» — як це пояснюють прихильники першого варіанту — я щось не пригадую. Хіба що це теж за іноземним зразком: Ukrainophone…
Ну гаразд, якщо вже, незважаючи на «сфантазовані» правила, в живій мові «так узвичаїлося», то пропоную нікого не карати, а самотужки з'ясовувати, що тобі миліше: зафіксована джерелами минулого століття «природна розмовна» форма чи сучасне «штучне кабінетне» бажання внормувати однотипні поняття.
P.S. Не задля доведення чогось, а просто задля розваги можна порівняти кількість згадувань ‘ukraińskojęzyczny’ проти ‘ukrainojęzyczny’ у джерелах польською мовою. Це буде кілька десятків тисяч проти кількох десятків… крапка. Причому з багатьох випадків другого типу стирчать російомовні вуха.