Репрезентування

Хто взагалі вигадав оте дивне ствердження, ніби якщо глядач або читач identifies себе з персонажами, то задля залучення авдиторії персонажі мають бути схожими на глядачів-читачів буквально? (Це я з приводу «представлення недопредставлених груп» у творах.)
Хотіти бути схожим на героїв, захоплюватися ними — це ж не те саме що подобати їх через їхню схожість на тебе, а геть навпаки…
Для мене герої бувають цікавими, викликають симпатію та співчуття з різних причин, але ніколи через те, що, власне, нагадують мене. Коли нагадує мене самого, то це частіше «дзеркало», в котре не завжди приємно дивитися — і це скоріше про поведінку, бо якщо вже про формальні ознаки, як ідеться адептам цього дивного підходу, то така схожість взагалі не містить для мене нічого цінного. Це просто смішно! Хіба що… Може, діти справді реагують саме так?… Цікавляться не діями, а власним відбиттям? Оцього я вже не пам'ятаю, як то було в ранньому віці…