«Ты просто лишняя деталь, тебя и выбросить не жаль»

Ще задовго до того, як Зеленський зібрався стрибнути з телевізора в президентське крісло, дехто мені часто повторював, що Порошенко в організмі України всього лише кепський розпорядник. І на мою незгоду з тим, що треба його негайно міняти на когось більш гідного в моральному розумінні, глузливо підколював «А то Путін нападе?» Інколи це звучало майже переконливо, якщо зважати лише на гучні скандали і не такі гучні, але не менш страхітливі чутки… Ну «зрада зрадна» — що я вам про неї розповідатиму, ви ж самі в курсі!

Та що з'ясувалося зрештою? А те, що я собі й уявляв. Це Україна, лялю! Договорняки тут — це не лише про корупцію, як здається декому, а й про самий спосіб життєдіяльності. Порошенко не був царем, утім саме на його особі трималася певна конфігурація державно-політичної споруди. Вона подобалася не всім і не в усьому, але такою вона була зі своїми плюсами й мінусами. Аж ось Порошенка з неї прибрали, і вся конфігурація одразу почала змінюватися на щось зовсім інше. Причому змінюватися дедалі швидше, і я вже маю великі сумніви щодо контрольованості цього процесу з боку любителів усього хорошого проти всього поганого. Так само маю сумніви, що нова конфігурація їм сподобається більше за попередню. Ось у чому я майже не сумніваюся, то це в тому, що запустити наступну зміну конфігурації у той самий простий спосіб вже не вийде.