Письмове

Орфографія мені завжди давалася легко. Можна зробити помилку через неуважність, але в цілому чомусь саме із написанням слів нема проблем будь-якою мовою. Вчителі казали, це через те, що книжки читав. З пунктуацією було гірше: багато моментів є результатом домовленостей, сенс яких я збагнув значно пізніше за школу, або навіть досі не опанував. Але одна річ на шкільних диктантах бісила понад усе — «авторська пунктуація». Зараз я маю право вважатися власним автором і навіть найпростіші речі ігнорувати. Точніше, мені за це просто нічого не станеться, і питання лише в тому, чи усвідомлюю я те, що роблю. Але здогадуватися з акторських потуг диктуючого, як слід писати «правильно», здавалося і надалі здається суцільним маразмом.

UPD: Тут, мабуть, варто нагадати моє ставлення до освіти загалом, а саме те, що я від викладача хочу, аби він навчив. Не пригадую жодного разу у себе в школі, щоби вчитель разом з учнями проводив розгляд помилок. Щонайбільше, були стислі коментарі стосовно оцінок. Розумію, що так простіше, але вважаю, що до певної межі ставлення має бути, як до малювання чи співу, тобто без оцінювання взагалі (оцінку співу і малювання у школі прирівнюю до фашизму), натомість із максимально можливим інтерактивом.

Рівень сприйняття

Колись я розповідав, як давав своїй бубусі читати «Аеропорт». Ну і щоби українською, і щоби політично просвітити… Так от, друзі, усе це виявилося хернею. Твір негодящий для цього. І «Сліди на дорозі» я їй з тих самих причин вже не дам. Її покоління, здається, живе балачками атсавєцкаваінформбюро; їй треба, щоби було просто і згідно з генеральною лінією партії. Тобто, треба накачувати однозначною пропагандою, щоби був бажаний ефект. Ідею, що правильні речі співіснують з недоліками, вона просто НЕ СПРИЙМАЄ. У результаті правильні речі зникають зі свідомості, а недоліки залишаються і мутують у Зраду під впливом теревеньок сусідських зарадянських пердунів.

(без теми)

Друзі, а чи потрібна комусь коротенька пізнавайка, щоби полегшити розуміння польської? Я так, власне, вчив її спочатку письмово, а пізніше вже наслухово цілком самотужки. Навіть не скажу, що вчив, скоріше призвичаювався, але дечого довелося навчитися. Вчителями були самий лише контент та іноді словник. Але, можливо, когось щось незрозуміле досі цікавить?