Kyjiv і «Ghe» та ще трохи транслітераційного порно

Цікава стаття Вакуленка М.О. «Транслітерація українською латиницею: слов’янське коріння та національні особливості»
Варто прочитати її повністю, щоби зрозуміти аргументацію, але я спробую тезово про головне.

1. Йдеться про офіційну систему транслітерації української кирилиці латиницею. Це не те саме, що правопис на основі латиниці, але певне відношення до нього має і підказує деякі корисні речі. Транслітерація не має вирішувати проблему із відтворенням звучання, отже спиратися на стандарти якоїсь певної іноземної мови у разі транслітерації — це хибний шлях.
2. Тема залишається актуальною, бо хоча саму статтю написано ще у 2010, ми досі користуємося затвердженою у тому ж самому році системою, яка має помітні вади. У статті наголошується на необґрунтованості затвердження такого варіанту (за підписом Володимирівни, ги-ги) і пропонується власна система, що спирається на наукові принципи.
3. Йотованість і пом'якшення пропонують передавати літерою «j» (привітання Людевитові Ґаю). Таким чином Київ записується як Kyjiv, а не як штучне Kyiv. При цьому забезпечується транслітераційна вимога однозначності перетворень, а на додаток ще й відбувається наближення до вимови.
4. Пропонується цілковито відмовитися від надання літері «h» будь-якого власного значення і використовувати її лише як модифікатор (як у ch, sh, zh, kh, th, ph). Таким чином українські «ґ – г» без діакритиків передаються з допомогою «g – gh». Це також сприяє однозначності перетворень, враховує міжнародну практику, а ще: «відтворює також історію перетворення давньослов’янського проривного [g] в український щілинний [г]».