Етимологіє, безжальна ти суко

У дописі френда згадано було про «бел-горюч камень Алатырь» у контексті сакральних кордонів Московії. Давно цікаво, що воно за слово і звідки походить. Є у Чувашії райцентр, що російською називається саме так — Ала́тырь — і розташовується біля одноіменної річки, але це нечесно, тож погляньмо на пояснення про назву власне міфічного каменю.
Ось у Вікіпедії є таке ствердження:
«Согласно точке зрения В. В. Мартынова, алатырь происходит от иран. *al-atar, букв. «бел-горюч», то есть эпитет камня является таким образом прямой славянской калькой его названия.»
Скіфсько-сарматських говірок я не знаю, але якщо переклад не притягнуто за вуха, то таке пояснення виглядає цілком переконливим. А от інша цитата викликає суперечливі почуття:

По словам Р. Якобсона в рецензии на Этимологический словарь русского языка М. Фасмера: «Самый драгоценный и чудодейственный камень (всем камням камень) русского фольклора ала́тырь или ла́тырь несомненно является альтернантом слова ла́тыгорь от Latýgora „Latgalia“ и означает „Латвийский (камень)“, то есть „янтарь“»

Якщо це слова самого Якобсона, тобто відомого мовознавця, то більшу частину логіки він надійно сховав десь від пересічного читача. Ну ось, дивіться, чому це раптом «несомненно»? І чому б це «латвийский» одразу ж «янтарь» (камінь у дужках, тобто на нього немає прямої вказівки)? І як латгальський бурштин посів священне місце «в русских средневековых легендах»? Гаразд, дивлюся до згаданого словника Фасмера, а там кажуть таке: «Неубедительно также предположение Соболевского (Этногр. Обозр. 8, 254) -- из прилаг. *латыгорь от *латыгоръ "латыш" со ссылкой на мест. н. Латырево (владимирск.) наряду с Латыгорево (тверск.). » Отака битва екстрасенсів…

Ще О. Афанасьєв висловлювався з приводу «бурштинової версії»: «російські народні перекази з'єднують з алатирем поняття чудесного «невідомого» каменю, і ніде ні в пам'ятках, ні в обласних говорах бурштин не називається цим ім'ям»