Покусали

[ukurainajin]

Вже третій день прогресує хвороба. Схожа за описом на венеричну, тільки навпаки. Тобто спочатку було боляче, а зараз приємно.
Я почав мислити українською. Тобто українська є моєю другою рідною з дитинства. Книжки, теле-радіоказки, бабусі і таке інше. Після нетривалого подолання інерції я зазвичай починаю розмовляти нею цілком вільно. Але досі не було такого, щоби я невимушено і незмінно перетворював на неї хід повсякденних думок, у тому числі випадкових. Здається, я вперше у житті насправді відчув, що воно таке, мислити іншою мовою.
І одразу з цим усвідомив недоліки. Українській бракує сучасної влучної і значущої фразеології. Та, що є в російській, завдячує радянському періоду розвитку — навіть з того ж самого Булгакова, якого зараз мішають з лайном наші завзяті деросіянизатори, — а також сьогоденній інформаційній культурі. Подобається воно вам чи ні, але в українській подібного просто немає. Не встигли ще напрацювати. Коли воно з'явиться, тоді можна буде казати, що культура органічно розвивається.

До речі, цей мій процес усвідомлення всього цього супроводжувався переглядом документальної стрічки Єжи Гофмана «Україна. Становлення нації» (albo “Ukraina - narodziny narodu” — я його польською дивлюся), а також цікавим опитуванням, яке нам підсунув ось тут шановний добродій ctype.