Так чи сяк цей проєкт досі тримається :) Темпи виробництва не вражають, це лише шоста серія від прем'єри минулого листопаду, тобто в середньому по два місяці на серію, але ж джерелом фінансування є донати.

Для мене Євробачення є лише трохи цікавішим за футбол, тому я геть не в курсі, що там як, а з учасників відбору натрапляв лише на Фіїнку, Круть… і на оце. Мені загалом сподобалося, як зроблено, хоча й стиль «не мій».

А оце таке я би залюбки подивився. Шкодую, що не розумію ані гінді, ані телуґу, ані тамільську. Трейлер несподівано обіцяє настільки якісний ярмарок, що я аж залип… А ще там традиційно співатимуть і танцюватимуть!
На жаль, наші «аймакси» тут зараз показують дещо інше (йобані кацапи!)

Це в сенсі, що манґа саме українських авторів. Деякі інтерв'ю з видавцями взагалі «налякали» мене, що в нас незабаром може з'явитися більше домашньої манґи, аніж власне японської… :)
Менше з тим. Зараз триває передзамовлення на манґа-збірку — так би мовити антологію десятирічної творчості — від дуету українських авторок. Отут ви можете послухати обговорення за участі безпосередньо однієї з них. А замовити можна отут. 248 сторінок — це трохи більше, ніж у пересічному томику манґи, але й оповідок там — 10 різних під одним дахом… Дивіться самі, якщо вам цікаво. Я замовив, хоч і гадки не маю, що отримаю, крім твердої палітурки. Маю свої сумніви, звісно, але подивитися все ж варто, гадаю. А якщо ви знайомилися з роботами цього дуету раніше, то в запропонованому виданні їх, буцімто, дещо оновлено і відкореговано. Щобільше буде передзамовлень, то скоріше надрукують — так обіцяють.

Чи справді режисер стрічки 不名誉な農奴 досягнув кінодзену — дивіться в огляді Тайлера. А ще краще, дивіться просто в кінотеатрі! Я щойно звідти, і мені надзвичайно зайшло. Загалом це якісний та брутальний кріпацько-самурайський вестерн зі смачними жартами і навіть певними правильними та й просто правдивими ідеями, хоча й у досить неймовірних обставинах. А те, що героєм обрано саме «Шевченка», а не будь-кого, дозволило встромити кілька непоганих жартів і алюзій, не кажучи про світоглядне значення героя. Катерина, оно, обіцяє Тарасові втопитися, і це лише один дрібний момент — це я відповідаю Тайлерові на «нічого би не змінилося»… Мені дуже прикро, що на другому прем'єрному сеансі (одному на день) в маленькому залі було лише дві пари глядачів — я це навіть не хочу коментувати без експресивної лексики. Я маю свої дрібні (суто технічні) зауваження до «японської» складової, утім за той один-єдиний мільйон доларів усі постаралися на славу. І музика класна. «Чужого навчайтесь, та й свого не цурайтесь». Раджу!

Колись мені на Якабу серед новинок українського фентезі трапилася ця книжка — сподобалася здебільшого через обкладинку. Я її додав до переліку бажань і надовго забув, аж ось і наклад скінчився. Про автора Євгена Ліра я геть нічого не знав, аж доки не зустрів його в ролі ведучого на каналі «Твоя підпільна гуманітарка». Отоді я згадав про книжку, та було запізно. Але завітавши нещодавно до харківської книгарні «Є», я несподівано натрапив на два примірники, один з яких узяв собі і відтак зміг нарешті оцінити, що воно таке…

Багато не казатиму, адже багато поки що нема про що. Якщо зацікавитеся, то додатковий наклад, про який вже благають в інтернеті, має з'явитися, згідно з чутками, на початку наступного року — або можна понишпорити по крамничках, чи не завалялося десь іще (онлайн майже напевно вже ніде). «Степовий бог» — це, начебто, перша частина трилогії «Хассара». Не знаю, як описати жанр… Щось на зразок побутово-мемуарної прози, змішаної з творами чи то Кастанеди, чи то Лавкрафта. В жодному разі не «твоя чергова пригодницька фентезуха про мольфарів-характерників», як можна злов'явити*, читаючи анотацію. Безпосередньо фантастичного в цьому романі-повісті мало, проте воно, як то кажуть, з перцем — і одразу чіткого блокбастерного зразка, а не якісь мутні наркотичні мандри. Там про все розповідається чітко й струнко, навіть про незбагненне. Переважна частина «Степового бога» — це спогади підлітка з містечка… ем-м, Запропади (не питайте). Спогади про звичайне підліткове життя, в якому багато хто побачить щось знайоме. А також про знайомство з дідом-травником, яке зробило це життя не таким звичайним. Далі, мабуть, на нас чекає щось страшне та епічніше, а поки що маємо в підсумку лише кількох загиблих і одного навічно пошкодженого в широкому сенсі…

( Читати далі… )

Змагаючись із США в освоєнні космосу, Сов'єти в 1958 запустили супутник «Ворона-1» до точки Лагранжа між Землею та Місяцем. Через два роки туди ж було відправлено команду космонавтів з'ясувати причину незрозумілих негараздів із супутником. Винним, як не дивно, виявився не виробник, а позаземна форма життя. Сов'єти мовчали про загибель своїх космонавтів два роки, аж доки чомусь не вирішили звернутися до керівництва США щодо співпраці у стримуванні іншопланетної загрози. Громадськості це подали як програму спільного дослідження Місяця. Так навколо супутника «Ворона-1» постав дослідницько-захисний об'єкт, що отримав російську назву «Клетка».
Після невдалого замаху на Кеннеді (відбув два президентські терміни і дожив до 2030) у 1963 країни розсварилися, і керування програмою перейшло до рук американців. Протягом наступних десятиліть «Клітку» розбудовували, перетворюючи її на дослідницьку космічну станцію. Але у 1980-х кілька піддослідних організмів вирвалися з ув'язнення та винищили персонал, до того ж адміністрація президента Рейгана скоротила витрати на космічні програми. Відтак станцію було кинуто напризволяще.
У 2025 власником станції, яку перехрестили на «Talos I», стала корпорація TranStar. Разом із модернізацією станції з 2030 відновлено інтенсивні дослідження «тифонів» (так було названо позаземні створіння). Наслідком цих досліджень впродовж лише п'яти років стало багато цікавих речей, які зокрема дозволили би людству здійснити еволюційний стрибок. Натомість у дослідах активно використовували «волонтерів» — живих (до певного часу) людей. Ними були переважно засуджені злочинці. Велику кількість з них, за домовленістю з TranStar, постачали Сов'єти зі своїх концтаборів. Утім, науковців з корпорації справедливість вироків чи добровільність участі «матеріалу» в програмі не надто бентежила…
Ви прослухали коротку історичну довідку за версією гри «Prey (2017)» від Arkane Studios.


( Мій особистий досвід: )

( Перша година ігроплину: )

«Старий Лев» розпочав передпродаж книжок Пратчетта, які буде видано цього року. Осьо сторінка з описом. Ціна зросла, торік це коштувало 900 гривень, а зараз 1080, тобто 180 за книжку проти 150. Утім, здорожчали книжки ще влітку, і лише передплата забезпечувала збереження старої ціни на весь комплект. Такі самі умови й зараз. А ще не треба сплачувати доставку — кожну книжку просто йдеш і забираєш на «Новій пошті» за кілька днів після виходу друком, отже раджу не проґавити цю акцію, якщо вам цікаво. Книжок планується так само шість, половину з них перекладає Олександр Михельсон. Наступну — і це вже останню — книгу про Смерть перекладатиме Віктор Морозов, славетний нашим перекладом Гаррі Поттера. Як я вже казав, вийде також перша з книжок про Тіффані.

Несподівано натрапив на такий загальнознавчий канал. Йому вже три роки, але ми досі не зустрічалися. Теми в них досить вигадливі. І навіть для гіркої сатири знаходиться місце, як короткометражка «Альтернативна математика», де йдеться геть не про математику (дуже раджу)… Подкаст із засновником каналу про те, що до чого, тут.

Для тих, кому цікаво, на Толоці з'явився «Відьмак» в перекладі українською від „НеЗупиняйПродакшн‟. Наразі лише 4 серії, але обіцяють швиденько додати решту (UPD: вже). Озвучення закадрове багатоголосе. Оригінальну англійську доріжку теж збережено.