У Жадана там останнім часом з'явилися гарні колаби з іншими виконавцями. Мені подобається, що він робив удвох із Турчиновим (це не той, що Пастор, а гітарист-вокаліст-автор «Жадана і Собак»). Була ще запальна пісня з якоюсь дівчиною (UPD: Марта Липчей) у попсово-важкому стилі… Але зараз запала оця старенька вже. Хуліганство з філософією, тобто. Під настрій.

Що таке крінжа (крінж, кріндж) — це коли в 2025-му році намакіяжена неповнолітня шмаркля гімнячить Україну, дрочить на рашку і робить це… кривою російською мовою з характерним полтавським акцентом.

Я ж, наче, теж проходив підліткову стадію. Теж у непростий час — я би навіть сказав, що в безпросвітніший, ніж зараз — через тотальну тогочасну вбогість без натяку на покращення. І настрої тоді теж були такі, котрі Скрябін згодом засвідчив у пісні «Сам собі країна». Так от, тоді, навіть за відсутности війни з рашкою, бунтувати проти дорослого світу шляхом обсирання своєї вбогої країни чомусь на думку не спадало… Може, тоді просто не було ще соцмереж, до яких можна було безоглядно висрати свою випадкову підліткову дурість?…

Трохи спогадів хлопця з-під окупації на Харківщині — просто, шоб було. Не знаю, коли знято — може, ще з торішнього архіву…

Перекладаючи «Клеймор», на цій сцені просто не втримався, аби не поглузувати. Варто зазначити, що в манзі для потвори ця спроба скінчилася кепсько, а хлопець не постраждав:

( Показати )

Постмодернізм — чи назвіть це, як хочете — в моєй голові говорить, що класичне складання жертви богам є маячнею. Бо якщо бог вимагає від нас чогось такого, що ми можемо віддати, такого «бога» в наших силах убити або змусити діяти так, як нам треба. Ну а ритуали є геть іншою справою.

Не звертайте уваги, це я просто пробую, як воно, накладати переклад одразу на кадри з манґи. Виявляється, для гарного макетування варто мати досконаліші графічні інструменти, ніж я маю. Ну й тулити наше горизонтальне письмо замість вертикального — неабияке задоволення!
Чудова манґа «Клеймор»! Прочитав уже понад половину. Сподіваюся, у нас теж колись буде видано і, бажано, одразу в колекційному форматі, котрого досі немає в самій Японії :) До речі, у цій сцені дотепний постановочний ефект. Адже в оригіналі — через особливості японської — здається, ніби персонажки згадують щось, що сталося з ними, поки ми їх не бачили. Хоча насправді йдеться про те, що відбувається просто перед їхніми очима — про це ми несподівано дізнає́мося, перегорнувши сторінку. Я намагався зберегти безособовий контекст задля цього ефекту, хоч і довелося поступитися точністю («було позбавлено → втрачено»). Не знаю за офіційні переклади, а в фанатських англійському та польському не бачу, щоби цей ефект було взято до уваги — там одразу кажуть про третіх осіб і руйнують інтригу. (За фанатський український взагалі боюся питати, на що він спирається.)
Тут не буде мовних пояснень, як я докотився до саме таких формулювань — лише оригінальний текст із його буквальним змістом. За посиланкою на малюнку можна подивитися кадр з оригінальним японським текстом.


( Подивитися текст: )

Цікава проблема — перенесення імен з манґи «Клеймор» в українську. Тобто перенесення з японського оригіналу, а не з того, як із цим упоралися ліцензійні та не дуже перекладачі з інших країн, бо в них там свій політ уяви. Найпершою притичиною є те, що сам автор не надав пояснень, принаймні я на них ніде не натрапляв, і офіційних ґайдбуків немає — самі фанатські припущення. Очевидним є лише те, що імена походять переважно з європейської християнської та античної культури. Водночас автор комбінує різні джерела і довільно вдається то до відтворення сучасної англійської вимови, то до транслітерації латинського запису, то взагалі вигадує щось своє, постійно ставлячи мене перед дилемою… Ну от, скажімо, オフィーリア /офііріа/ — це очевидне Ophelia в англійській вимові. Ясна річ, що я передам це як звичне для нас «Офелія», ігноруючи авторську вимову голосної. Але як це систематизувати? Коли вірити японській вимові, а коли шукати джерело походження? Коли вимовляти кінцеве E, коли не вимовляти, а коли й замінити його на А? Коли припустимим є заміняти імена іншими формами? Врешті, як найдоречніше записати ім'я головної героїні クレア /куреа/? «Клея» — це маячня, бо А в кінці тут походить від японського запису англійського R, і щодо цього ніхто не має сумнівів. Отже… «Клер»? Але чому таки не «Клеа/Клее», як воно приблизно звучить в англійському ізводі? Тому що тут ми традиційно, попри авторське бачення, віддаємо перевагу орфографії, тобто з Р? А чому не вжити «Клара», котре є зручнішим для нашої граматики? У творі не йдеться про наш світ, національне чи історичне звучання імен у ньому є чистою умовністю, символізм використано слабо, а отже що саме ми втратимо в разі заміни? І отаких питань купа.

Нижче скорочений перелік для прикладу того, як би я переносив, покладаючись на свій смак (латинську «i» на «и» не замінюю попри навіть існування таких адаптованих форм — заради однорідности):
( Read more... )

Попіарю ще канал приятеля. Це ж дідові, виходить, вже під 80, якщо правда, що він був у В'єтнамі 60 років тому. Такий живчик, що можна лише позаздрити! Stop smoking — каже він, — якщо хочеш дожити до 77. Та й ременем безпеки не нехтує, хоча зараз у нас усі на це забили.

Якщо комусь цікаво, як буде «двоголова курка» японською, то це 双頭ニワトリ, або «соотоо-ніваторі». Тут примітно, що «дво-» позначено не числом, а поняттям «пара» (双). Це мені в манзі трапилося.

Виявляється, невістка Девіда Ґілмора, Яніна Педан є українкою, а її бабуся — взагалі харків'янкою.