ukurainajin (![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
ukurainajin) wrote2022-07-04 03:19 pm
ukurainajin) wrote2022-07-04 03:19 pm
Entry tags:
Підступність правопису
Як показати в живій розмові, що твоя бездоганна українська є вивченою? Ілько Лемко навіть жартував у своїй книжці:
«Якщо сумнівний підозрюваний говорить „іменно‟, „наоборот‟ і „вопше‟, то це, поза сумнівом, наш, українець, якщо ж він замість цих слів вживає відповідні українські літературні слова, то це на сто відсотків москаль, жид або німець, чи в крайньому разі професор-філолог.»
Та я зараз про інший вельми поширений у нас феномен. За моїми спостереженнями, чимало російськомовних українців має святе переконання, ніби володіє мовою на рівні носіїв. Переконання це, ймовірно, ґрунтується на тому, що їм бракує живого досвіду і зворотного зв'язку — вони просто несвідомі негараздів, перебуваючи фактично або метафорично у стерильному середовищі. У їхньому стерильному середовищі діє правило: «роби все за правилами». Та що відбувається, коли правила ти розумієш поверхово, а про написане дрібним шрифтом не здогадуєшся?
Тоді ти починаєш усюди страшно і карбовано «Че-кати» та глибоко, по-російському «И-кати». Дякувати богові, саме це прокляття минулих років, начебто, вже розвіюється — дедалі більше мовців запізнає́ться з реальною фонетикою. Утім є одне таке дідівське правило, котре досі міцно сидить в головах через свою примітивність: «В українській вимовляється так, як пишеться». Що з нього витікає? — Те, що молодь на Ютьюбі старанно промовляє, скажімо, сполучення «ЧЦ/ШЦ/ШС» і решту. Ну а шо, за написаним усе правильно! Проте урок із вимови таких сполучень хтось прогуляв… Спочатку я взагалі здивувався, як їм вдається вимовляти «тусовоЧЦі». Потім з'ясував, що на це можна таки надрочитися, але навіщо?! :)
«Якщо сумнівний підозрюваний говорить „іменно‟, „наоборот‟ і „вопше‟, то це, поза сумнівом, наш, українець, якщо ж він замість цих слів вживає відповідні українські літературні слова, то це на сто відсотків москаль, жид або німець, чи в крайньому разі професор-філолог.»
Та я зараз про інший вельми поширений у нас феномен. За моїми спостереженнями, чимало російськомовних українців має святе переконання, ніби володіє мовою на рівні носіїв. Переконання це, ймовірно, ґрунтується на тому, що їм бракує живого досвіду і зворотного зв'язку — вони просто несвідомі негараздів, перебуваючи фактично або метафорично у стерильному середовищі. У їхньому стерильному середовищі діє правило: «роби все за правилами». Та що відбувається, коли правила ти розумієш поверхово, а про написане дрібним шрифтом не здогадуєшся?
Тоді ти починаєш усюди страшно і карбовано «Че-кати» та глибоко, по-російському «И-кати». Дякувати богові, саме це прокляття минулих років, начебто, вже розвіюється — дедалі більше мовців запізнає́ться з реальною фонетикою. Утім є одне таке дідівське правило, котре досі міцно сидить в головах через свою примітивність: «В українській вимовляється так, як пишеться». Що з нього витікає? — Те, що молодь на Ютьюбі старанно промовляє, скажімо, сполучення «ЧЦ/ШЦ/ШС» і решту. Ну а шо, за написаним усе правильно! Проте урок із вимови таких сполучень хтось прогуляв… Спочатку я взагалі здивувався, як їм вдається вимовляти «тусовоЧЦі». Потім з'ясував, що на це можна таки надрочитися, але навіщо?! :)
no subject
no subject