ukurainajin (![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
ukurainajin) wrote2019-11-21 05:43 pm
ukurainajin) wrote2019-11-21 05:43 pm
Entry tags:
Surschyk? Nein! (ч.2)
Нещодавно я для себе з'ясував, що суржиків ми маємо два. Перший — «класичний суржик», що постав з народної мови під тиском росіянізації. У ньому панують незбагненні безлад та анархія. Натомість «неосуржик» новітньої доби є протилежністю до класичного, адже йому вже притаманне доволі передбачуване і стійке перенесення російськомовних особливостей до української через недостатню вправність або інерцію. З очевидних причин, мене цікавить усунення непевностей і виправлення помилок саме в цьому напрямку. Отож, стрибаймо далі!
Порошенко(а) VS Тимошенко(а)
Чоловічі прізвища на «-ко» в українській мові відмінюються! Не відмінюються лише жіночі. Якщо ви спитаєте, чому саме так, а не як на Москві, то відповідь проста: тому що не на Москві. Запам'ятайте, що будь-які питомі чоловічі прізвища відмінюються завжди, немає причини не робити цього (крім екзотики, коли зміни вже закладено в саму початкову форму, як Півноги). Непитомі теж відмінюються, але з обмеженнями, про які так стисло не скажеш. А ось жіночі відмінюються лише тоді, коли це не шкодить «жіночості». Тобто прізвище має бути виключно «жіночої» відміни, аби красиво відмінюватися при особі жіночої статі, що логічно. Чоловікові ж пасує все, що нагадує однину називного відмінка. До якого роду (чи, точніше, відміни) зарахувати прізвища із закінченням на «-ко», пометикуйте самі, проте на думку одразу спадають дядько, сірко та козаченько, а також купа чоловічих імен на «-о» — отже парадигма відмінювання наступна: Кличко, Кличка, Кличкові(у), Кличка, Кличком, на Кличкові, Клички, Кличків, Кличкам, Кличків, Кличками, на Кличках.
У сучасній російській іменники на «-о» в якості прізвища про всяк випадок не відмінюються взагалі (Х-ло — це не прізвище, а сутність). До цієї різниці в засадах привчився вже, як я бачу, навіть Ґуґл-транслейт. А деякі громадяни досі чомусь не дають собі ради зі звичкою казати на московський лад, наче це якась дрібниця. Найчастіше на цю помилку не зважають в родовому та знахідному відмінках, де замість «-ко» повинно бути «-ка».
Командуючий VS командувач
Чи потрібні сучасній мові назви осіб, утворені від прикметника, і чи не слід замінити, скажімо, військових та поліцейських на військовиків та поліціянтів — питання досі відкрите, яко кратер вулкана (зрештою, чим військовик гірший за пожежника?!) А ось від чого такі назви в українській точно не мають утворюватися, то це від активних дієприкметників недоконаного виду (н.в.) Та й загалом активні дієприкметники н.в. (а радше те, що їх дуже нагадує — зазначаю на прохання прискіпливих читачів) в сучасній українській є досить аномальним явищем, на відміну від російської чи польської, де вони справді «активно» використовуються. Тому, повертаючись до теми, сучасна українська норма не радить вживати «командуючий», «завідуючий», «перевіряючий», «керуючий» чи такі інші. Їхні відповідники мають утворюватися так, як це властиво українським іменникам: «командувач», «завідувач», «перевірник», «керівник/управитель». Для найдопитливіших: іменник «смотрящий» перекладається як «доглядач», «наглядач» або «спостерігач». А якщо вже вам треба в тому самісенькому сенсі, то не перекладається взагалі — «смотрящій».
Діючий VS чинний
На продовження теми примхливих активних дієприкметників н.в. — тепер уже в якості власне прикметників. Із цим у наукових колах і поготів щось таке гостросюжетне, що його важко переповісти двома словами. Одначе слушною, як на мене, є думка, що прикметник природніше позначає властивість, аніж дієприкметник, котрий більше нагадує опис того, що відбувається. Щодо слова «діючий» як такого, воно справді має ознаки перетворення на прикметник, подібно до «лежачий». Водночас не вдається позбутися враження, наче це свідчить про виконання якихось дій просто зараз замість ледачого сидіння на дупі. Цю непевність у разі законів та добродіїв на посадах усуває прикметник «чинний». Він споріднений зі схожим поняттям про діяльність — «чинити», але він є суто прикметником і не залишає сумнівів. Отже, вулкан можна називати діючим, якщо чомусь не подобається запозичення «активний», адже він справді якось там діє під час цього. А закони та Президента, про яких не завжди можна сказати те саме — чинними (наразі). Якщо без жартів, то про те, що має зараз якось діяти, бо має для цього законну силу чи повноваження, доречніше казати «чинний». Утім не варто плутати з поняттям «дійсний», яке говорить про справжність і правомочність, або з «поточний», яке просто означає абстрактні речі, що є зараз. Квиток, наприклад, може бути дійсним — якщо відповідає вимогам, і чинним — до певного часу. Цікаво, що польське czynny використовується на позначення активності в широкому сенсі, навіть про відчинену крамницю, і польські вулкани так само чинні — а в нас це значення вважається застарілим.
Відмінити VS скасувати
Слово, подібне за будовою та водночас за змістом до російського «отменить», я знайшов лише в сучасній болгарській — простежити його еволюцію не можу, вибачте. А в білоруській цей додатковий зміст до слова «адмяніць», як і в українській, викликає певні зауваження. Натомість українця не здивує, що батько російського мовознавства Ломоносов замість слів «отличие» або «разновидность» писав… «отмѣна». У словнику 1793 (це 28 років по смерті Ломоносова, щоби ви уявляли картину) «отставляю, отлагаю, уничтожаю» подається лише другим, а не головним значенням слова «отмѣняю». Та вже протягом наступних 50 років, коли за мову неабияк узялися Пушкіни, канцеляризм остаточно переміг в усіх формах, і обриси початкового значення збереглися лише в слові «отменно(ый)».
В українській мові «відмінити» означає «зробити щось не таким». Відтак: «відмінок» (рос. падеж) і «відміна» (яка позначає зміну або несхожість на інше). А російське «отменить» — не те, що за часів Ломоносова, а сучасне — перекладається словом «скасувати». Так, це запозичення з латини — через німецьку та польську — але добряче засвоєне запозичення. І саме так тепер найчастіше позначається „знедійснення‟ чогось. Отже, що я можу сказати… Припустимі, певно, обидва варіанти, якщо вже це засіло в словниках і живому мовленні, але пам'ятайте, що коли ви кажете «відмінити», я завжди думаю, що йдеться не про скасування, а про відмінення, з усіма належними асоціяціями. І якщо хочете прочути це так само, то виверніть ситуацію навпаки і почитайте, що та як «отмѣнялъ» у своїх працях Ломоносов.
[ч.1]
Порошенко(а) VS Тимошенко(а)
Чоловічі прізвища на «-ко» в українській мові відмінюються! Не відмінюються лише жіночі. Якщо ви спитаєте, чому саме так, а не як на Москві, то відповідь проста: тому що не на Москві. Запам'ятайте, що будь-які питомі чоловічі прізвища відмінюються завжди, немає причини не робити цього (крім екзотики, коли зміни вже закладено в саму початкову форму, як Півноги). Непитомі теж відмінюються, але з обмеженнями, про які так стисло не скажеш. А ось жіночі відмінюються лише тоді, коли це не шкодить «жіночості». Тобто прізвище має бути виключно «жіночої» відміни, аби красиво відмінюватися при особі жіночої статі, що логічно. Чоловікові ж пасує все, що нагадує однину називного відмінка. До якого роду (чи, точніше, відміни) зарахувати прізвища із закінченням на «-ко», пометикуйте самі, проте на думку одразу спадають дядько, сірко та козаченько, а також купа чоловічих імен на «-о» — отже парадигма відмінювання наступна: Кличко, Кличка, Кличкові(у), Кличка, Кличком, на Кличкові, Клички, Кличків, Кличкам, Кличків, Кличками, на Кличках.
У сучасній російській іменники на «-о» в якості прізвища про всяк випадок не відмінюються взагалі (Х-ло — це не прізвище, а сутність). До цієї різниці в засадах привчився вже, як я бачу, навіть Ґуґл-транслейт. А деякі громадяни досі чомусь не дають собі ради зі звичкою казати на московський лад, наче це якась дрібниця. Найчастіше на цю помилку не зважають в родовому та знахідному відмінках, де замість «-ко» повинно бути «-ка».
Командуючий VS командувач
Чи потрібні сучасній мові назви осіб, утворені від прикметника, і чи не слід замінити, скажімо, військових та поліцейських на військовиків та поліціянтів — питання досі відкрите, яко кратер вулкана (зрештою, чим військовик гірший за пожежника?!) А ось від чого такі назви в українській точно не мають утворюватися, то це від активних дієприкметників недоконаного виду (н.в.) Та й загалом активні дієприкметники н.в. (а радше те, що їх дуже нагадує — зазначаю на прохання прискіпливих читачів) в сучасній українській є досить аномальним явищем, на відміну від російської чи польської, де вони справді «активно» використовуються. Тому, повертаючись до теми, сучасна українська норма не радить вживати «командуючий», «завідуючий», «перевіряючий», «керуючий» чи такі інші. Їхні відповідники мають утворюватися так, як це властиво українським іменникам: «командувач», «завідувач», «перевірник», «керівник/управитель». Для найдопитливіших: іменник «смотрящий» перекладається як «доглядач», «наглядач» або «спостерігач». А якщо вже вам треба в тому самісенькому сенсі, то не перекладається взагалі — «смотрящій».
Діючий VS чинний
На продовження теми примхливих активних дієприкметників н.в. — тепер уже в якості власне прикметників. Із цим у наукових колах і поготів щось таке гостросюжетне, що його важко переповісти двома словами. Одначе слушною, як на мене, є думка, що прикметник природніше позначає властивість, аніж дієприкметник, котрий більше нагадує опис того, що відбувається. Щодо слова «діючий» як такого, воно справді має ознаки перетворення на прикметник, подібно до «лежачий». Водночас не вдається позбутися враження, наче це свідчить про виконання якихось дій просто зараз замість ледачого сидіння на дупі. Цю непевність у разі законів та добродіїв на посадах усуває прикметник «чинний». Він споріднений зі схожим поняттям про діяльність — «чинити», але він є суто прикметником і не залишає сумнівів. Отже, вулкан можна називати діючим, якщо чомусь не подобається запозичення «активний», адже він справді якось там діє під час цього. А закони та Президента, про яких не завжди можна сказати те саме — чинними (наразі). Якщо без жартів, то про те, що має зараз якось діяти, бо має для цього законну силу чи повноваження, доречніше казати «чинний». Утім не варто плутати з поняттям «дійсний», яке говорить про справжність і правомочність, або з «поточний», яке просто означає абстрактні речі, що є зараз. Квиток, наприклад, може бути дійсним — якщо відповідає вимогам, і чинним — до певного часу. Цікаво, що польське czynny використовується на позначення активності в широкому сенсі, навіть про відчинену крамницю, і польські вулкани так само чинні — а в нас це значення вважається застарілим.
Відмінити VS скасувати
Слово, подібне за будовою та водночас за змістом до російського «отменить», я знайшов лише в сучасній болгарській — простежити його еволюцію не можу, вибачте. А в білоруській цей додатковий зміст до слова «адмяніць», як і в українській, викликає певні зауваження. Натомість українця не здивує, що батько російського мовознавства Ломоносов замість слів «отличие» або «разновидность» писав… «отмѣна». У словнику 1793 (це 28 років по смерті Ломоносова, щоби ви уявляли картину) «отставляю, отлагаю, уничтожаю» подається лише другим, а не головним значенням слова «отмѣняю». Та вже протягом наступних 50 років, коли за мову неабияк узялися Пушкіни, канцеляризм остаточно переміг в усіх формах, і обриси початкового значення збереглися лише в слові «отменно(ый)».
В українській мові «відмінити» означає «зробити щось не таким». Відтак: «відмінок» (рос. падеж) і «відміна» (яка позначає зміну або несхожість на інше). А російське «отменить» — не те, що за часів Ломоносова, а сучасне — перекладається словом «скасувати». Так, це запозичення з латини — через німецьку та польську — але добряче засвоєне запозичення. І саме так тепер найчастіше позначається „знедійснення‟ чогось. Отже, що я можу сказати… Припустимі, певно, обидва варіанти, якщо вже це засіло в словниках і живому мовленні, але пам'ятайте, що коли ви кажете «відмінити», я завжди думаю, що йдеться не про скасування, а про відмінення, з усіма належними асоціяціями. І якщо хочете прочути це так само, то виверніть ситуацію навпаки і почитайте, що та як «отмѣнялъ» у своїх працях Ломоносов.
[ч.1]
no subject
— футбольний нападаючий, ІМХО, має так і бути.
— знов-таки. В українській нема активних дієприкметників. Є віддієслівні іменники, які втратили ознаки дієслова як-то час та вид (не/доконаний). «Діючий» — це активний дієприкметник, бо «діявший» (той, що діяв) і «подіявший» (той, що подіяв). Оскільки такі ознаки лишилися, значить, все слово «діючий» разом з його сміттєвим виводком («діявший») — викинути.
— корінь *мін є дуже древнім. «Мене-мене-текел-фарес», ага.
no subject
А чом' не нападник?
no subject
Я згоден. Люди не згодні. У нас під польським та здебільшого російським впливом утворився шар таких кальок для сучасної лексики, для яких, наскільки я розумію з наукових стате́й, ми просто не встигали виробити свої прийнятні відповідники. Ото вони й прижилися разом зі словотворчою моделлю.
no subject
Porocenko(a) VS Tymocenko(a)
Tcolovitci
Otcevydno, prizvyctca musjatj vidminjuvaty sja. Ale maju tut i vlasnu dumku, jak vy znajete, tcugomovni prizvyctca na o tcomusj ne viminjujutj sja, jak i zahaljni rjitcy, xotca rance jyx mogna bulo vidminjuvaty, bo to pytomo dlja Ukrajynsjkoji. Tomu ja za i dlja Dgo → Dga v pobuti. Ale ja b i rozvynuv dlja e: tcolovitcyj rid duge totognyj do serednjoho, tomu ne batcu pereckod i dlja Dante → Danta. Z hyncymy, ja peven, teg mogna tcohosj vyhadaty, napryklad, ale vony spravdi vge ne duge pytomi, a otge, jak vge tut vge zaznatcyly, ne pasujutj.Gjinotci
A tut tsjikavice, bo je otcevydni rjitcy, ale jyx ne duge batcatj, dlja potcatku ja prosto vnesu vytjahy z pravopysu 2019 roku. Ctco vyxode? Mogna rozcyryty, a same 3 vidmina, jak Ljubov, de vge gjinotcyj rid bez zakintsja. Otge v pobuti, a takog zauvagu, ge pro prizvyctca njitcoho ne skazano, mogna pobavaty sja.Komandujutcyj VS komanduvatc
Znatcna tcastyna lehko otrymuje narostka nyk, ot mogna navitj komandnyk.no subject
Я не знаю офіційних причин, але можу розмірковувати про свої здогадки. Ми не в усіх випадках можемо розрізнити відмінені форми середнього та чоловічого родів, якщо не знаємо саме слово. Це ще ускладнюється тим, що ми не маємо звички обов'язково позначати на письмі наголос. І відтак можемо помилятися у відтворенні правильної початкової форми. Для слів на «е/є» ми не маємо механізму відмінювання. Для «і/и» маємо, але це несе в собі ознаку множини, а «у/ю» — це взагалі відмінкові закінчення. У разі «і» поляки розв'язують таку проблему додаванням прикметникових закінчень: Mazariniego, Mazariniemu, Mazarinim, Miyazakiego… У книжках принаймні — як це в живому мовленні, я не знаю. Як відмінюється Watanabe і чи відмінюється взагалі, я не знайшов, утім, якщо голосна не вимовляється, то це працює так: de Tréville'a, тобто фонетично нічого дивного. Richelieu я зустрічав лише у вигляді Richeliego, наче просто викинули незручне eu, а поза цим воно не відмінюється.
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
Нещодавно, на одному авторитетному українському науковому ресурсі, зустріла "співпадають" - одразу Ваш допис згадала. Хоча може вони не помилилися ? Там про "співпадіння" кордонів було. Нагаюся зараз пригадати точний контекст - вже не вдається... Але точно щось про співпадіння ліній кордонів (ймовірно, коли "автори війни" намагалися повторити вже зафіксовані певний час тому назад).
no subject
Не знаю, але не виключаю, що в старій мові міг існувати якийсь варіант «супадати» з давнім префіксом «су-», подібно до білоруського «супадаць» (ще зразок такого: совмещать — суміщати). І що цікаво, в сучасній російській «совпад» вважається цільним коренем, тобто про жодні префікси тут вже не йдеться, це явище з давнини. Натомість префікс «спів-» є значно молодшим за «су-» і продуктивним у наш час. «Співпадати» нагадує спробу перевинайти велосипеда.
no subject
Шкода, що автори того сайту Ваш блоґ не читають. ;=) І не буду ж надсилати їм виправлення у приват - відомі науковці, які проголосили себе безсумнівними знавцями української мови. Ціна доброзичливих відносин жорстока - грамотність. ;=)
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
Зрештою, виглядає на те, що різні «падіння разом» мають грецько-латинське походження. Як романське «co + incidence», так і грецьке «σύμ + πτωση» повністю збігаються за будовою з їхньою слов'янською калькою «со + падение» :)
no subject
Є ще "сходиться", але іменник відсутній.