Про технології майбутнього у 1964

Деякі слова у тексті я змінив і скоротив зайві фрагменти, щоби ви довше не здогадалися про джерело:

“Мені вас шкода, — казав Микола, — Ви витрачаєте місяці праці, щоб пояснити машині, як розв’язати просту геометричну задачу, або, як ви висловлюєтесь, запрограмувати цю задачу. Тимчасом як я, необізнана з математикою людина, можу розв’язати її за півгодини. Вибачте, чого ж може ця машина навчити мене?” Микола мав рацію: навчити машину завжди складніше, ніж людину. І я не приховував від нього труднощів. Я нагадував своєму самозакоханому приятелеві, як він розв’язує просту задачу. Він, звісно, вважає, що в ці самі півгодини він обробляє і відбирає певну кількість інформації, тобто шукає шлях до розв’язання задачі, спираючись на свої знання — на програму, закладену в нього за роки навчання.

( Читати далі… )

Нудний чи досвідчений?

Не розумію, звідки взялася така доволі поширена думка про відьмачу сагу, що, нібито, Сапковський наприкінці вже втомився від свого твору, виписався. Наче дві останні його книги нудні й затягнуті. Втім, порою сіно косять — може це справа віку та смаку. Мені «Вежа» і особливо «Володарка» здалися наймайстернішими. Так, вони менше від усіх інших схожі на казковий бойовик, а мораль сидить принишкло під купою похмурих подробиць. Але драматургія в них набагато потужніша. Побудова «Володарки озера» — це взагалі щось багатовимірне; розділ у ній, присвячений окремій битві під Бренною — то твір всередині твору, за ним хоч окреме кіно знімай. Сподіваюся, що трилогія Narrenturm не втратила цієї якості.