До питання інформатики

Нещодавно ми тут згадували про викладання інформатики в СРСРі та технічне забезпечення цього процесу. Додам трошки про те, із чим ми вийшли з совка. Це було вже за кілька років після його розпаду, я тоді навчався в університеті. На курсову роботу з предмету, назву якого я не пригадую, але щось пов'язане з програмуванням, мені видали наступне. Є інтерпретатор BASIC'а, написаний на чистому C. Потрібно було вдосконалити його, щоби він зміг працювати з раціональними числами, адже поточна версія з якоїсь причини обробляла лише цілі. Що кумедного було в цьому завданні?

По-перше, сам курс проходив із застосуванням зачатків Pascal'я та Assembler'а для x86. Про жодне Сі ніхто й гадки не мав. Я ж на той час мав хоч би якийсь практичний досвід лише з різними Бейсиками та восьмирозрядним Ассемблером на Спектрумі. Уявіть мої почуття, коли я з таким багажем дивився на сьовий лістинг! Підозрюю, що викладач також не мав уявлення, з якого боку підходити до Сі. Утім завдання було саме таким.

А по-друге, завдання те я отримав у вигляді… рулона роздруківки. Дискет не було, як не було й домашньої техніки, здатної працювати з чимось подібним, а вільно записатися до машинної зали з «Мазовіями» (польськими клонами IBM PC/XT) в універі тоді могли лише старші курси.

Нє, ну з завданням я впорався, надавши у відповідь пачку рукописних аркушів з уривками зміненого коду. Впорався попри навіть відсутність довідкової літератури (інтернетів тоді також не було, якщо хтось не знає). Зрештою, там не треба було знати самий Сі — вистачило дотумкати, що є чим, та повиправляти деякі змінні з операціями. Але довіку вже всю цю фантасмагорію не забуду. На що я не можу поскаржитися щодо радянського спадку, то це на повсюдне спонукання до розвитку власної уяви. Щоправда далі вже сильно залежало, на який ґрунт ця уява впаде…