Дякую.
Чому не схотіли додавати окремі букви для «дж» та «дз», я не пам'ятаю. Десь колись читав, але точно не скажу, щось типу зайві вони через малу вживаність як саме кореневі звуки, а не на стику окремих приголосних.

Передавати йотованість діакритичною позначкою над голосним — навряд чи вдалий задум для латинки. Я можу помилятися, але не пригадую такого ніде більше в Європі. Якщо діакритик фонетичний, то ним позначають якість голосного, таку як інтонація чи стан органів мовлення, а також кількість. Йотованість є різновидом дифтонгів, у давній кирилиці вона, власне, зображалася лігатурою, що досі можна бачити у літері Ю. Слід врахувати також те, що із утратою з якихось причин діакритика зникне і натяк на саму йотованість. Отже, зазвичай таке записують поєднанням i/j/y з наступним голосним.

Щодо пом'якшення, зауважу ще, що «і» сама пом'якшує попередню приголосну. На цьому ж ґрунтується пом'якшення у польській. Проблема лише з кінцевою і на стику приголосних. Забагато в українській пом'якшених…

Зараз може дурню скажу, але дедалі більше думаю, що зберегти сучасну фонетику української і перевести її на красиву з усіх боків латинку не вдасться. Або відхилення від фонетичного запису через графічні компроміси, або зміна самої фонетики. Теперішня вимова, гадаю, теж не просто такою вийшла.