На мій превеликий жаль, хоча народилася в Харкові та з дитинства вважаю себе саме українкою, українську мову не вивчала в школі. Тому що батько був військовослужбовцем у СРСР, та мої шкільні роки пройшли в Бєлоруссії та Красноярскому краї. Кожного літа відпочивала у бабусі та дідуся у Харкові, слухала дротове радіо (воно "розмовляло" українською) та дивилася телеканали (також українською). Повністю російськовмовна родина. Книжки мені купували не тільки російскою, а й українською мовами, тобто читала та розуміла мову з дитинства. Але не розмовляла.
Саме розмовляти розпочала вже після 2014 року, у 2019 році пройшла курс на Прометеусі з україської мови. Скажу так: нічого так не допомагає говорити, як саме говоріння. Спочатку я дуже комплексовала в телефонних розмовах по роботі, збивалася на суржик або російську. Зараз вже все набагато краще, ну, сподіваюся на це:)
І так, є бажання розмовляти за правилами, щоб все було досконало. Але поки я не дозволила собі помилятися в прагненні розмовляти рідною мовою, квантовий стрибок не відбувався.