Українці в 1786321-му році до нашої ери

Ну як українці… Мандрівники в часі з Києва середини XXIII століття. Якщо вірити авторці, принцип пересування в часі буде відкрито 5-го серпня 2124 в лабораторії Настасії Коваленко, і за двадцять років після цього відбудеться перше переміщення людини. Впродовж наступних ста років дослідницькі експедиції стануть звичною справою, а київський Інститут часу — досить впливовою установою. Оскільки всесвітня наукова спільнота заборонила будь-які подорожі в майбутнє, авторка розповідає нам про нього досить мало, крім того, що люди там активно користуються повітряним транспортом, розвили штучний інтелект до рівня панібратського спілкування з творцями і складають державні іспити так само, як і я в молодості. А, ще там зберіглися професія журналіста, соціальні рухи противників технічного поступу та інша звична для нас пастораль. Ідеться про книжку запорізької письменниці Ганни Левади «Інститут часу. У вирі зниклих світів».

Скажу одразу, що мені не подобається обкладинка. Вона запам'ятовується, але оцей колаж з гарненькою фоткою цілком сучасних закоханих, наче для дамського роману… ну, власне, навіює думки про дамський роман, а не про хронооперу з горами скалічених і вбитих. Декому також може здатися незручним формат, адже замість трьох окремих книжок тут майже тисяча сторінок в одній оправі — товщина фоліанту понад 6 сантиметрів. Не уявляю, скільки пані Левада працювала над цим текстом, а там обіцяють і продовження з іще двох частин… Книга вийшла з видавництва братів Капранових ще минулої весни, проте під маркою «Гамазин», а не «Зелений пес». Складається вона, як я вже казав, з трьох самостійних частин: «Дипломна работа», «Місце, якого не існує» та «Війна богів» — котрі продовжують одна одну, але є доволі різними за змістом.

( Читати далі… )