2017-02-03

ukurainajin: (Default)
Навіяло роздумами про «не братів».

Восени 2015 ми власноніж їздили до Італії. Про італійців, най це будуть негри, які володіють забігаловками біля вокзалу у Римі чи відвідують їх, спогади лише приємні. Так, мігранти захарщили автостанції на околицях давнього міста і дозволяють там собі таке, за що у нас вже спілкувалися б із патрулем. Проте людські відносини… У Римі, Вероні, Венеції, Мальчезіне, Тіволі та різних маленьких містечках відчуття, як у родині. Наче Грузія, але все ж помітно інша, мультикультурна, метушлива. На відвідини Ватикану ми з приятелем вдяглися у вишиванки, так і пішли стояти у двогодинній черзі. У черзі поспілкувалися з чернігівською заробітчанкою. Привернули до себе увагу величезної польської групи. Скористалися допомогою охоронця пройти без черги до ліфту (судячи з мови, він був словак, чи десь з того краю). Дівчина-фотограф з московським акцентом щось нам мимохідь підказала з того, про що ми між собою сперечалися.
Зовсім інші росіяни зустрілися нам у курортному Ріміні. Це дуже кумедно — спостерігати таке. Одні пишалися собою, але зацьковано озиралися у пошуках того, хто підтримає їх у цьому ворожому просторі (це туристи). Інші, що призвичаїлися жити, замість зацькованості виказували непереборне бажання розв'язати все за тебе — широка душа — за допомоги поганої італійської і зневажливого ставлення до «пройдисвітів-холуїв». Я навіть не здогадувався, що продавці в Італії пройдисвіти. У Ріміні ми вперше почали ховатися від росіян. Навіть мій приятель, який без жодних комплексів знаходить, про що спілкуватися з ватою, вразив мене бажанням того ж самого.

Про Балкани розповісти нема чого особливого. Російську багато де розуміють, але це жодним чином не СНД. До англійської чи до спроб сказати щось сербською ставляться прихильно. Не було достатньо часу на автономне вивчення середовища. Вельми шкода. Загалом люди дуже схожі на нас. Тому їхні соціальні чи політичні проблеми мені зрозумілі, як наші власні.

Ніколи там, у європах, я не відчував себе у небезпеці. Єдиний раз — панки-бомжі похилого віку на Нюрнберзькому вокзалі, що просили закурити. Та з ними теж згодом прояснилося. До Німеччини я матусю повіз на прогулянку, так само власноніж. Ну ви ж чули, мабуть, розповіді про те, що німці зневажають англійську та взагалі неприязно ставляться до іноземців? Цікаво, хто це все вигадує?! Може їм видніше, я не мав задостатньо часу, знов шкода… Але що я побачив… Я бачив пенсіонерів, які навперегони із жвавою жестикуляцією роз'яснювали іноземцю, як дістатися пам'ятки. Касирка у зоопарку щиро намагалася відмовити іноземця від зайвої втрати грошей — відвідування кількох гектарів за годину до зачинення. Діти… та це янголятки. Сувора пунктуальна фрау у готелі мені півгодини на мапі креслила маршрут, а я не знав, як їй подякувати та втекти. Люди навколо — вони теж родина. Не така відкрита, як в Італії, але ж. Відірвані від нашого харківського і будь-якого російськомовного середовища ми з матінкою почали між собою спілкуватися українською. До речі, тут я навчився того, які проблеми з мовою у літніх зрусифікованих людей. Спілкувалися на вулицях, у крамницях. Ніхто не з'їв, як ви розумієте, і очі не витріщав. З моєї костурбатої німецької теж ніхто не кепкував. А посмішки якщо були, ну я ж це бачу, то лише приязні. Проблеми почалися лише зі зворотнього автобусу до батьківщини, але це інша історія, яку я давно хочу розповісти, проте не вистачає влучних слів.

Хто це

ukurainajin: (Default)
ukurainajin

October 2017

S M T W T F S
12 3 4 5 67
8 91011 12 1314
15 16 1718 192021
22232425262728
293031    

На цій сторінці