ukurainajin: (Default)
Що, визначилися з точною датою?

«Рада нацбезпеки і оборони запроваджує нові правила для росіян: з 1 січня 2018 року в'їзд в Україну буде здійснюватися за біометричними паспортами та після електронної реєстрації
Про це на брифінгу після засідання РНБО заявив секретар РНБО Олександр Турчинов, передає Еспресо.TV
ukurainajin: (Default)
Джерело.

Через скандал з недопуском на конкурс "Євробачення" росіянки Юлії Самойлової Європейська мовна спілка оштрафує як Україну, так і Росію, яка хотіла порушити українське законодавство

Про це заявив голова Національної суспільної телерадіокомпанії (НСТУ) Зураб Аласанія в коментарі 112.ua.

Криваві подробиці... )

З коментарів:
  • Сергій Вікторович • годину тому
    "Росію також оштрафують за те, що вони, всупереч взятим зобов'язанням, запропонувала до участі в конкурсі співачку, яка порушила закон України."
    А в такому випадку, за що тоді оштрафують Україну.
  • Донг Жуанг Сергій Вікторович • 30 хвилин тому
    А Україну оштрафують за те, щоб росії було не прикро, і вона не образилась.
ukurainajin: (Default)
Батько колись стояв горою за Йулю, бо всіх порозганяє та лад наведе.
А я от колись голосував за Литвина. Засмутив він мене тоді вже на посаді спікера…
Я поганий оратор, не вмію влучно вислювлювати те, що «нутром відчуваю». Ну от він по ящику каже, що Україні треба думати, що робити, аби війна припинилася. Що візи з Росією для того, аби через стан напруженості не питали про стан реформ. А тишком-нишком за спиною поприймають страшні закони пенсійний та інші, яких вимагає МВФ, стверджує Литвин. Ні, він відтоді зовсім не змінився. Зараз розповідає про свої спостереження з британського парламенту, та про жахи прийнятої медичної реформи. Кілька годин тому у цій самій студії (виявилося, що в них закільцьований показ) інші гості про реформу розповідали зовсім інші речі. Я не знаю, кому вірити. От вислухую всіх і не знаю.

Ну і новина дня (для мене), що у п'ятницю, тобто це ж сьогодні, на засіданні у Раді була присутня лише дев'ята частина депутангів.
ukurainajin: (Default)
Із тужливим захопленням спостерігаю, скільки уваги привернуло питання, чи пустять до України російського кандидата на конкурс Євробачення. Геращенко рішуче заявляє. Любителі мистецтва з Росії запасаються попкорном і вкидають щось на зразок «вонажнетерористка, нєпазорьтєукраіну». Що думає про це сама претендентка, поки що не знаю, але вже передбачаю у тексті багато орфографічних і логічних помилок. Заздалегідь було ясно, що без провокацій не обійдеться, але ж от наче шквал якийсь налетів.

Що ми маємо насправді:
  1. Існує законодавча база про перетин державного кордону. Винятків для окремих осіб не передбачено, бо на то він і закон, а не містечкове розпорядження.
  2. Героїня цей закон начебто порушила. Потрібним є офіційне встановлення факту правопорушення.
  3. У разі підтвердження потрібні також правові наслідки, бо інакше це не закон.
  4. Уникнути розголосу не можна. І через обставини, і не для того це взагалі затівалося.
  5. Вдома у нас є ті, хто вимагає крові. Якщо начхати на закон, вони отримують право виступати під прапором захисту законності замість бешкетувати з власної ініціативи. А що робитимуть всі, кого дратує раз у раз витирати з обличчя плювки, краще не загадувати.
  6. У «цивілізованих» країнах у разі ігнорування закону зроблять собі нотаточку. У «нецивілізованих» також. І це може бути гіршим за якісь тимчасові моральні страждання.
  7. Певно, крім спекуляцій існують і якісь об'єктивні іміджеві фактори, що вимагають саме політичного рішення. Отут стяг у руки нашим стратегам!
Цікава комбінація, та хоч би що, це не таке велике діло, яким його виставляють. Світ не затамує подих у очікуванні. Вважаю за потрібне у першу чергу просто дотримуватися закону та піарити саме це, якщо вже судилося доводити собі та іншим, що крокуємо у той бік. Коли ж удасться разом з тим знайти політичне рішення, яке заспокоїть прибічників жорстких заходів і надасть мінімум можливостей для поширення скандалу, я буду лише радий. І бажано все це швидше перетворити на рутину, бо завтра підсунуть когось іншого, а то знову нерви.
ukurainajin: (Default)
12 godina, або знову про письменника Кучму

„Якби росіяни добре розуміли страхи своїх сусідів, то це допомогло б покращити політичний клімат у нашій частині світу. Наші побоювання за саме своє національне існування пояснили б росіянам багато чого, зокрема наполегливе бажання ряду посткомуністичних країн потрапити під крило НАТО (і Україна уже офіційно цього прагне). Ця підозрілість не навіки. Чим більше людяності, терпіння, розуміння і навіть м’якості до того, що на її думку, є помилковим, виявить Росія, тим швидше ця підозрілість пройде, тим швидше затихнуть також і екзальтовані антиросійські настрої. Таку політику сьогодні проводить Путін.‟
(Л. Д. Кучма «Україна — не Росія», 2003)

Нещодавно блогер tipa-bandera, ілюструючи проблему імперського світосприймання, взявся цитувати оцю книженцію нашого другого президента, яка була з якихось причин видана у Москві. У свою чергу, коли я читав цю книгу, то помітив собі, що Леонід Данилович, чи хто там у нього у співавторстві, попри непоганий розбір давньої і тогочасної ситуації до ролі віщунки не дуже здатний. Здається, книга була написана і надрукована десь напередодні конфлікту на Тузлі...

Рік по тому Кучмі довелося вирішувати, що йому робити з надлишком помаранчевого кольору. І ще у тому ж 2004-му інтернетом розійшлася кумедна Flash-анімація. Але ж вистачало от колись лагідного кепкування, аби звучало гостро! Я порахував на пальцях — минуло дванадцять років. Осьо такий був мультик:

ukurainajin: (Default)
Зірка Мезантюк «Як я руйнувала імперію»

Збереження історичної пам’яті є надважливою справою для кожної сім’ї. Попри націоналістичний пафос, діти повинні розуміти значимість незалежності, цінність свободи слова та самовираження. Адже вони з дитинства мають те, про що їхні батьки боялися навіть і мріяти. Зірка Мензатюк намагається пояснити сучасним підліткам життя в тоталітарній системі не абстрактними поняттями, а через побут, звичайне життя дівчинки з усіма його барвами – новими знайомствами, цікавими подорожами, веселими пригодами, джинсами «варьонками» і малиновими шнурками.

На самому початку скажу, що я цитую гарну рецензію на гарну книжку гарного видавництва. Без сумнівів і застережень рекомендую! А тепер, чим ця книжка сподобалася мені.

По-перше, вона дійсно захоплююча. Разом з тим це не лише веселі підліткові пригоди. Авторка майстерно розповідає про серйозні речі і чудово обізнана на драматургії. Є місця, як лінія отієї Софронихи, де на тлі жартів можуть навіть сумні сльози навернутися. Мене дуже тішить, що наші автори спроможні створювати такий якісний продукт.

Письменниця послуговується літературною мовою, до якої за сюжетом органічно вписує буковинський діалект, до того ж з поясненнями. Це особисте, але мені таке дуже до душі.

Третій плюс, чому я хочу порекомендувати цю повість широкому загалу, це її людяність. Попри згадку про бандерівців тут немає нічого, що може викликати відторгнення у абстрактного „східняка‟. Хіба що він переконаний комуніст та адепт „Найвеличнішої геополітичної катастрофи 20-го століття‟. Всі, мабуть, свідомі того, що різниця у нашій культурі та уподобаннях все ж існує. Однак книга жодним чином не намагається спекулювати на протиставленні і нічого не нав'язує. У ній ідеться лише про живих людей і їхнє прагнення до свободи. Хочете щирої національної виховної літератури? Оце саме вона!

До речі, про національну літературу. Існує небезпідставне переконання, що твори з української національної тематики — це завжди щось трагічне, завжди якась чернуха й треш. „Як я...‟ — це пісня надії. Легка, невимушена і оптимістична.

Наостанок згадаю пізнавальну складову, про яку вже ішлося у епіграфі. Я вважаю себе щасливим, що мені судилося народитися у ті ж часи, що й героїні повісті. Я не встиг ані просякнутися ненавистю до радянської системи, ані зігнутися під неї. І разом з тим я можу судити про те життя не з казок, а з власних спостережень, тож, відповідно, мати більш-менш об'єктивне уявлення. Пам'ятаю, як руйнувалася довіра до того, що співалося офіційно. Маленькі дрібнички, які формували мій погляд. Виявилося цікавим порівнювати власні спогади з описами у цій книзі. Щось збігається, щось відрізняється від наших місцевих особливостей.

Раджу дітям і батькам, а також всім цікавим читачам.
ukurainajin: (Default)
О сложности бытия. Леонід Кучма «Україна — не Росія»

Я недавно упоминал историко-документальный фильм Ежи Хоффмана «Ukraina - narodziny narodu». В нём, в свою очередь, пан Хоффман несколько раз сообщал, что его вдохновила книга Леонида Кучмы «Украина — не Россия». Это название мне давно знакомо и озадачивало: «Что под таким тайтлом мог выпустить человек, который подарил нам больную на всю голову налоговую, „дело Гонгадзе“ и дваждынесудимого?!» Книга вышла в 2003 в… Москве. Прочитать её я решился сейчас, по заочной рекомендации уважаемого мною польского режиссёра. Как интересно, всё-таки, устроен мир!

Чтобы составить полное собственное мнение, мне осталось осилить пустяк, всего только три четверти текста. Мнение наших «великороссийских» соседей транслируется в русской «Википедии». Положительного там ничего нет. Украиноязычную статью смотреть нет смысла, она является точным переводом с русского. Разве что появляются сведения об украиноязычном издании, там же в Москве. Может быть книга действительно настолько плоха? Станет понятно, как дочитаю.

Говорят (вот тут про фильм у [livejournal.com profile] bruchwiese), что Ежи Зигмундовича эта книга привлекла странностью заголовка. Так это или нет, но мой интерес основывается на другом. Там просто-напросто высказываются здравые мысли, что слов из песни не выкинешь. Что история такая, какая есть. Что жизнь не романтизм, а медаль с сотнями сторон. В общем, в моих глазах это творение соответствует своему номинальному автору. Советую ознакомиться всем, кто подобно мне просидел «в танке».
ukurainajin: (Default)
Вмикаю якось зомбоящик, а там урочистий і тривожний пан Порошенко звертається начебто до Зради, але з іншого боку — наче й до мене. І таким собі проникливим голосом закликає обов'язково прийняти якісь важливі для безвізового режиму закони. Вибачайте, думаю, Петре Олексійовичу, але тепер вже дійсно нічого ми зі Зрадою так просто не примемо. Але ви все одно молодець, і всі це побачили!
Коли моя впевненість підтвердилась, надійшов час дізнатися, що саме ми зі Зрадою не прийняли...

Итак, кроме технических, отправленных на доработку, имеем и один сугубо популистский камень преткновения — про недискриминацию в ТК. Вокруг него и сосредоточилась основная масса общественных обсуждений. Ну потому что чудно же!

С одной стороны, не знаю, нужна ли была эта конкретизация. Что об этом говорят уже существующие законы и как обстоит дело в реальности — этого я не знаю. Допустим, что нужна и это важно для соответствия закона европейским нормам. Ну так чем плохо лишний раз подтвердить, что никого на работе не будут гнобить за не относящиеся к профессиональным качествам личные особенности?!
С другой стороны, трудно поверить, что электорат противников этого уточнения настолько тёмный, что не отличает гарантию равных прав для всех от позволения чинить какой-то страшный разврат и тут же начнёт разбегаться.

Думаю, что отказники торговались за какие-то неизвестные мне плюшки. Посмотрим завтра, удалось ли им это. Я всё же склоняюсь к теории шкурных интересов, а не примитивного ханжества и бесплатных глупостей.

А взагалі, яєчний дощ над трибуною або виступ Ляшка азірівкою були набагато кумеднішими.
ukurainajin: (Default)
По данному вопросу, как принято говорить, подписываюсь под каждым словом. Не для того целое «министерство правды» задумывалось, чтобы тупо жать кнопку «Запретить».

P. S. В одном караоке-ресторане в Харькове некая хмельная компания внезапно берёт и заказывает «офицеров» Газманова. А по ходу исполнения старательно и надрывно заменяет в тексте «Россию» на «Украину», а «россиян» на «украинцев». Получается, конечно, не слишком гармонично, но публика в восторге. Вот до чего людей доводит нехватка отечественной продукции!


Originally posted by [livejournal.com profile] bither at О списках, цензуре и противостоянии.
ukurainajin: (Default)
«Украинский политолог и Президент центра системного анализа и прогнозирования». Человек из телевизора с победоносной ленточкой и автор многочисленных анализов, мнений, прогнозов. Свидетель киевской хунты. Предсказатель побега и расстрела Порошенко, а также русской границы по Висле. Весьма «приятный и гениальный политолог с нечеловеческой выдержкой», разрыватель украинских жидобандеровок в прямом эфире и любимец московской ютьюбовской публики. Мало известный в бандеровских медиа, к сожалению. 1 марта 2014, по версии Википедии, эмигрировал в Россию.

Нагуглите ради интереса сайт или адрес вот этого «Центра системного анализа и прогнозирования»!
Я пошёл дальше и попробовал гуглить «Ростислав Ищенко» с добавлением разных нехороших слов. Увы, ничего смачного не нашлось, за исключением мнения «новороссов». Чем-то он их там обидел своими то ли анализами, то ли мнениями. Ну ещё Тарас Березовец якобы позволил себе словцо средней степени крепости. А вялые плевки в комментах редко когда интересны, в отличие от самого творчества.

Что до творчества... Ну вот цитата из недавнего: «Кстати, хочу заметить, что уже и термин сверхдержава в отношении России никто не оспаривает». По вашему отношению к этой цитате можно представить отношение и ко всему остальному. Мнение украинского обывателя, который видит ситуацию изнутри страны, хотя бы даже возле своего забора, я примерно знаю.
ukurainajin: (Default)
Не то чтобы для меня это стало откровением, но коль уж кто-то не поленился и изловил на горячем, то стоит распространить. Я тоже за «нулевую толерантность»... к работе подобных фокусников.

Originally posted by [livejournal.com profile] tyler78 at Соцопрос про "продающих голоса украинцев" это дешевый вброс - расследование
Я вчера выложил пост: "Опрос: примерно 51% украинцев готовы продать голос на выборах не дороже 500 грн". Увидел информацию на УНИАНЕ и не стал особо копать. А зря. Ну что же, исправляюсь.

Read more... )
ukurainajin: (Default)
О памятниках, гей-клубах и десоветизации. Харків

Поступила новость. «В Харькове в ночь на субботу снесли памятники советскому государственному деятелю Серго Орджоникидзе (возле тракторного завода), русскому революционеру, участнику гражданской войны Николаю Рудневу (на одноименной площади) и председателю ВЦИК Якову Свердлову (ул.Полтавский шлях).
Как передает корреспондент агентства "Интерфакс-Украина", в интернет выложено видео демонтажа с подписью "Громада Харькова привела в действие закон об осуждении коммунистического режима. В течение нескольких часов активисты помогли приземлиться сразу трем представителям тоталитарного прошлого: Серго Орджоникидзе, Николаю Рудневу и Якову Свердлову".»

Не знаю, кто эти люди, что развлекаются свержением истуканов, оставляя изуродованные постаменты. Мне такой подход не нравится, и я считаю его вандализмом, хотя на сами объекты их действий мне наплевать. Другое дело, что каждый снос чего-то привычного стимулирует интерес к его истории. Мэр Харькова Кернес, к слову, тоже немного повоевал с советскими памятниками в последние годы, но там были коммерческие соображения, как мне кажется...
Так вот, о истории. Я выяснил, что нынешняя пл. Руднева, где при свете фонарей и, судя по всему, на глазах у милиции повалили его памятник, 228 лет назад или около того была названа Михайловской, как одноимённая церковь. Через 99 лет площадь переименовали в честь «белого генерала» Скобелева, который нацгерой для болгар и присутствует у Акунина в «Турецком гамбите». Не понял только, какое отношение к Скобелеву имеет Харьков, но списываю это на патриотические настроения того времени. А юный (неполных 24 на момент смерти), но целый командир полка Николай Руднев участвовал в большевистском отжиме Харькова у Центральной Рады. Это было так восхитительно, что в 1919-м его останки перевезли в Харьков из Волгограда, закопали на этой площади и переименовали её в честь него же. Выходит, что память об освободителе Болгарии от турок заменили памятью об освободителе Харькова от Киева...
Пишут, что до того как церковь взорвали, а рельеф выровняли и закатали в асфальт, это было популярным местом гуляний для всей округи. На моей же памяти площадь Руднева в Харькове ассоциировалась только с находящимся на ней ДК Строителей, где в советское время случались какие-то культурные мероприятия, а в минувшее десятилетие — с гей-клубом, который в здании этого ДК располагался. Ранее упомянутый мэр Кернес в конце концов выдавил гей-клуб с насиженного места, ибо негоже так с храмом культуры.
Сейчас вот Рада приняла закон, по которому необходимо избавиться от «совковой символики» в том числе и в названиях. В связи с этим мне интересно, чем станет пл. Руднева в обозримом будущем, учитывая что Михайловской церкви и базара там давно нет, царских генералов мы не любим за имперскость и даже ДК уже не строителей. Явно придется выдумывать что-то новое. А также интересно, откопают ли останки Руднева ночные повалители памятников или же с тем, что не мозолит им глаза, предоставят разбираться городским властям?
ukurainajin: (Default)
Вот человек потратил своё драгоценное время и перевел нашумевший «список 500» от «Новой газеты» в формат ЖЖ-шных интерактивных ссылок.
К возможности знать, с кем имеешь дело, вообще не ввязываться в дискуссии с указанными персонажами и не посещать без острой необходимости рекомендуемые ими места добавилась возможность заблокировать их по месту и там же проверить на присутствие их во френд-листе.

Originally posted by [livejournal.com profile] jozhik at Объявление войны ольгинским ботам!
ukurainajin: (Default)
Всё это уже было. «Вавилон 5»

Был когда-то такой замечательный фантастический сериал под названием «Вавилон 5» (Babylon 5). Замечателен он был во всех смыслах, но не в последнюю очередь тем, что лил с экранов не только душещипательные истории о битве с врагами и о переживаниях людей в процессе этой борьбы, но также доходчиво объяснял, почему враг есть враг, кто есть враг любого разумного существа, какие его уловки и что начинать нужно с победы над врагом в себе самом. И был там свой Life News, и были там свои «чурки/жиды/бандеровцы», от которых всё зло, и были там высокомерные бездари, не считающиеся с жертвами ради торжества своих идей. И «ватничество»... Всё это там было. Рекомендую всем в качестве прививки широкого спектра действия.

ukurainajin: (Default)
Что было в сказке после этих слов и как было на самом деле — достаточно распространенное литературное направление. Довольно интересными произведениями на эту тему я считаю ранние пробы пера Бушкова (который автор «русских боевиков» и «Сварога», ага): «Лабиринт» и «Провинциальная хроника начала осени». Тут у него переосмысление древнегреческого эпоса, попытка посмотреть на миф о Минотавре и Троянскую войну глазами суровой и циничной реальности. Не самое плохое пособие по защите мозгов от воздействия пропаганды.

Хто це

ukurainajin: (Default)
ukurainajin

August 2017

S M T W T F S
  1 234 5
6 78 9101112
1314151617 1819
20 21 22 23242526
2728293031