ukurainajin: (Default)
Батько колись стояв горою за Йулю, бо всіх порозганяє та лад наведе.
А я от колись голосував за Литвина. Засмутив він мене тоді вже на посаді спікера…
Я поганий оратор, не вмію влучно вислювлювати те, що «нутром відчуваю». Ну от він по ящику каже, що Україні треба думати, що робити, аби війна припинилася. Що візи з Росією для того, аби через стан напруженості не питали про стан реформ. А тишком-нишком за спиною поприймають страшні закони пенсійний та інші, яких вимагає МВФ, стверджує Литвин. Ні, він відтоді зовсім не змінився. Зараз розповідає про свої спостереження з британського парламенту, та про жахи прийнятої медичної реформи. Кілька годин тому у цій самій студії (виявилося, що в них закільцьований показ) інші гості про реформу розповідали зовсім інші речі. Я не знаю, кому вірити. От вислухую всіх і не знаю.

Ну і новина дня (для мене), що у п'ятницю, тобто це ж сьогодні, на засіданні у Раді була присутня лише дев'ята частина депутангів.
ukurainajin: (Default)
Я дослівно не пам'ятаю, але якось д-р Браун розважав відвідувачів салуну розповідями про майбутнє: «І в майбутньому нам не потрібні коні. У нас є самохідні повозки, ми звемо їх автомобілями.» Відвідувачі сміялися. Але це прості речі: швидко, сильно, далеко, без їжі, без втоми… Це вони так чи сяк зрозуміють. А от як пояснити людині тих часів, я вже не кажу про давнішу добу, що таке смартфон? Ну от справді, це ж ані те, ані се, робить багато, але про властивості цієї єдиної маленької речі розповідати можна годинами…

Оцей, на відео, хоча б розуміє, чим є комп'ютер:

ukurainajin: (Default)
Для мене симетрична хвора цікавість з нашого боку, типу до отих сталагмітів, гівнопівнів та турецьких помідорів така сама, як «чо там у хохлов». Хоча різниця є — у нас менше вигадують, бо часто у цьому немає потреби, у той час як російські володарі думок більше полюбляють вважати маразмом те, що вони самі таким наречуть. Кому краще відіб'ється, згодом побачимо. Гадаю, бачити скалку у своєму оці — це завжди продуктивніше.

Хотів поставити випуск «Антизомбі» про ЄБ-2017 та польські туалети, але більш пізнавальним за висміювання КисільТБ мені здалося інше. Пригадався якийсь фантастичний твір, де персонаж бився, звивався, усвідомлював все це та, однак, не міг зректися хибної позиції через інстинкт самозбереження імплантованої сутності. От не пам'ятаю, де це було.
ukurainajin: (Default)
А хто з досвідченого панства може мені пояснити, нащо зараз мати у квартирі 220В? Ну, техніка вся побутова, куплена у кредит так працює, лампочки теж конвертують напругу. Але нащо потрібна така напруга зараз, коли лампи освітлювання вже інші? Телевізори перетворюють. Комп'ютери перетворюють. Хіба що пралка… а їй дійсно потрібно стільки? Хто розуміється, підкажіть!
ukurainajin: (Default)
Ходив на пошту забрати свої книжки. Взагалі-то видача посилок зазвичай була у дальньому віконці, але там останнім часом чомусь постійно нікого немає, і з усіма питаннями, переказами, посилками, пенсіями люди стоять до єдиної присутньої співробітниці. Сьогодні так само черга стоїть до центрального віконця, але й на видачі сидить поштарка. Ну я ж одразу до неї, питаю, чи тут отримувати. Мурмоче, що наче так. І тут черга вмить захвилювалася: «Тут одна очередь!!!», «Всем тоже туда надо!!!» Я з пенсами не сперечаюся, лише голосно зауважив, що дивна якась система. Навздогін мені поштарка зі свого закутка обізвалася: «Я же говорила, пусть на получение проходят сюда! Молодой человек, молодой человек!» Там іще одна тітонька мовчки стояла, так враз після цього побігла поперед мене.

Наче той експеримент, де мавп струмом лупасили і замінювали поступово всю спільноту на нових, які вже не ставлять питань, чому такі дебільні закони у цьому лісі, а просто карають занадто допитливих.
Ще зі мною до того віконця дід підійшов, що недобачав і недочував. Я паралельно з отримуванням своєї посилки допоміг заповнити за нього форму, бо у поштарки рука не піднялася. Ой, цирк. Налетіла ще якась тітушенція: «Шё вы тут запалня-яити, за сталом нада запалнять!»

Висновок такий: тамада мудак і конкурси в нього мудацькі, але поки мавпи всі скачуть за його правилами, діла не буде.
ukurainajin: (Default)
Навіть не знаю, який заголовок до цього…
Відкрийте-но стрічку нових повідомлень тут (Explore | Latest Things)! Яку мову бачите крім англійської? Я спіймав лише одне повідомлення німецькою і одне українською (своє власне).
ukurainajin: (Default)
Мені не дуже подобався персонаж доктора Стівена Франкліна у «Вавилоні 5». Він, як на мене, штучно заганяв себе у психологічний кут та й загалом видавався занудою. Колись. Та ось через погоду, хоча щось вже зараз розвиднюється, спало на думку трішечки рефлексії. Слід зазначити, що у фільмі цьому монологові передувала вельми цікава сцена «віднаходження себе».



Субтитрів немає, тож текст... )
ukurainajin: (Default)
 Навіяло роздумами про «не братів».

Восени 2015 ми власноніж їздили до Італії. Про італійців, най це будуть негри, які володіють забігаловками біля вокзалу у Римі чи відвідують їх, спогади лише приємні. Так, мігранти захарщили автостанції на околицях давнього міста і дозволяють там собі таке, за що у нас вже спілкувалися б із патрулем. Проте людські відносини… У Римі, Вероні, Венеції, Мальчезіне, Тіволі та різних маленьких містечках відчуття, як у родині. Наче Грузія, але все ж помітно інша, мультикультурна, метушлива. На відвідини Ватикану ми з приятелем вдяглися у вишиванки, так і пішли стояти у двогодинній черзі. У черзі поспілкувалися з чернігівською заробітчанкою. Привернули до себе увагу величезної польської групи. Скористалися допомогою охоронця пройти без черги до ліфту (судячи з мови, він був словак, чи десь з того краю). Дівчина-фотограф з московським акцентом щось нам мимохідь підказала з того, про що ми між собою сперечалися.
Зовсім інші росіяни зустрілися нам у курортному Ріміні. Це дуже кумедно — спостерігати таке. Одні пишалися собою, але зацьковано озиралися у пошуках того, хто підтримає їх у цьому ворожому просторі (це туристи). Інші, що призвичаїлися жити, замість зацькованості виказували непереборне бажання розв'язати все за тебе — широка душа — за допомоги поганої італійської і зневажливого ставлення до «пройдисвітів-холуїв». Я навіть не здогадувався, що продавці в Італії пройдисвіти. У Ріміні ми вперше почали ховатися від росіян. Навіть мій приятель, який без жодних комплексів знаходить, про що спілкуватися з ватою, вразив мене бажанням того ж самого.

Про Балкани розповісти нема чого особливого. Російську багато де розуміють, але це жодним чином не СНД. До англійської чи до спроб сказати щось сербською ставляться прихильно. Не було достатньо часу на автономне вивчення середовища. Вельми шкода. Загалом люди дуже схожі на нас. Тому їхні соціальні чи політичні проблеми мені зрозумілі, як наші власні.

Ніколи там, у європах, я не відчував себе у небезпеці. Єдиний раз — панки-бомжі похилого віку на Нюрнберзькому вокзалі, що просили закурити. Та з ними теж згодом прояснилося. До Німеччини я матусю повіз на прогулянку, так само власноніж. Ну ви ж чули, мабуть, розповіді про те, що німці зневажають англійську та взагалі неприязно ставляться до іноземців? Цікаво, хто це все вигадує?! Може їм видніше, я не мав задостатньо часу, знов шкода… Але що я побачив… Я бачив пенсіонерів, які навперегони із жвавою жестикуляцією роз'яснювали іноземцю, як дістатися пам'ятки. Касирка у зоопарку щиро намагалася відмовити іноземця від зайвої втрати грошей — відвідування кількох гектарів за годину до зачинення. Діти… та це янголятки. Сувора пунктуальна фрау у готелі мені півгодини на мапі креслила маршрут, а я не знав, як їй подякувати та втікти. Люди навколо — вони теж родина. Не така відкрита, як в Італії, але ж. Відірвані від нашого харківського і будь-якого російськомовного середовища ми з матінкою почали між собою спілкуватися українською. До речі, тут я навчився того, які проблеми з мовою у літніх зрусифікованих людей. Спілкувалися на вулицях, у крамницях. Ніхто не з'їв, як ви розумієте, і очі не витріщав. З моєї костурбатої німецької теж ніхто не кепкував. А посмішки якщо були, ну я ж це бачу, то лише приязні. Проблеми почалися лише зі зворотнього автобусу до батьківщини, але це інша історія, яку я давно хочу розповісти, проте не вистачає влучних слів.
ukurainajin: (Default)
„Якби росіяни добре розуміли страхи своїх сусідів, то це допомогло б покращити політичний клімат у нашій частині світу. Наші побоювання за саме своє національне існування пояснили б росіянам багато чого, зокрема наполегливе бажання ряду посткомуністичних країн потрапити під крило НАТО (і Україна уже офіційно цього прагне). Ця підозрілість не навіки. Чим більше людяності, терпіння, розуміння і навіть м’якості до того, що на її думку, є помилковим, виявить Росія, тим швидше ця підозрілість пройде, тим швидше затихнуть також і екзальтовані антиросійські настрої. Таку політику сьогодні проводить Путін.‟
(Л. Д. Кучма «Україна — не Росія», 2003)

Нещодавно блогер tipa-bandera, ілюструючи проблему імперського світосприймання, взявся цитувати оцю книженцію нашого другого президента, яка була з якихось причин видана у Москві. У свою чергу, коли я читав цю книгу, то помітив собі, що Леонід Данилович, чи хто там у нього у співавторстві, попри непоганий розбір давньої і тогочасної ситуації до ролі віщунки не дуже здатний. Здається, книга була написана і надрукована десь напередодні конфлікту на Тузлі...

Рік по тому Кучмі довелося вирішувати, що йому робити з надлишком помаранчевого кольору. І ще у тому ж 2004-му інтернетом розійшлася кумедна Flash-анімація. Але ж вистачало от колись лагідного кепкування, аби звучало гостро! Я порахував на пальцях — минуло дванадцять років. Осьо такий був мультик:

ukurainajin: (Default)
В связи со вчерашним печальным событием покопался в материалах по теме «Звёздных войн» и нашёл подборку высказываний советской прессы. Местами похоже, что писаки на зарплате нарочно представляли картинку как можно ужаснее, местами — что они смотрели где-то подпольно, ни капли не понимая английского, а то и вообще описывали чей-то пересказ. Как некоторые кинотеатровые плакаты, что нарисованы оформителями явно от балды, по ключевым словам. Особенно понравился материал Е. Карцевой «Голливуд: Контрасты 70-х». Вот он и потянул за ассоциативную ниточку.

Дед не любил украинских националистов. Ему можно, он воевал, и ему «бандеровцы в спину стреляли». У него своя заслуженная правда. Бабушка втайне восхищалась усатым генсеком, хоть я и не понял, за что, ведь детство её особо счастливым не назовёшь. Но ни от деда, ни от бабушек, ни от папы с мамой или других родственников и хороших знакомых я никогда не слышал про «загнивающий Запад», который хочет нас захватить, развратить, уничтожить. Никто в застольях не обсуждал «израильскую военщину», гонку вооружений или упадок буржуазных нравов. В прессе, ТВ, идеологическом искусстве проскакивало. В садике и школе втирали про хороший коммунизм и плохой капитализм. В семье же вообще ни разу Рейган не был в чём-то виноват.

Дефицит колбасы не списывался на злые происки врагов. Победа над фашизмом вспоминалась по праздникам, в формате «слава богу, что выжили и победили». Все эти близкие мне люди прошли через разные трудности, привыкли полагаться на себя и скептически относиться к сказкам. 90-е, конечно, многих подломили психологически, потому что так выживать ещё не доводилось, по крайней мере родившимся после войны. Но бабушка за предложение избирательной гречки может и веником замахнуться. Поэтому я сомневаюсь в инфантилизме как продукте исключительно советского строя. При совке я столько совка в головах не наблюдал. Допускаю, разумеется, что видел и воспринимал я тогда меньше, чем сейчас.
ukurainajin: (Default)
Luke Skywalker is essentially a mass murderer.
Has anyone stopped and realized that while the rebels were cheering and celebrating the destruction of the first Death Star, Luke had essentially killed over a million people stationed on board serving their governments Armed Forces. Aside from the soldiers, the crew support staff, even the cooks were reduced to ash in a split second. And their killer was laughing and being awarded a medal just minutes later.‟


„Люк Скайуокер насправді є масовим вбивцею.
Чи знайшов хтось час усвідомити, що коли повстанці раділи і святкували знищення першої Зірки Смерті, Люк фактично вбив понад мільйон розташованих на борту людей, які служили збройним силам свого уряду. Окрім вояків, допоміжний персонал екіпажу, навіть кухарі, в єдину мить був спалений вщент. А їхній вбивця посміхався і отримував медаль вже кілька хвилин потому.‟


До чого це я? Дуже добре, коли люди намагаються подивитися і з такого боку. Тому що це гуманізм і тому подібні надбання людської культури. Про них ніколи не слід забувати. Але чомусь мені здається, що ніхто не схотів би переглядати кіно, де повстанців у кінці спопелили разом із планетою і всією «новою надією». Особливо коли перед цим під знищення потрапили кілька мільярдів таких самих ні в чому не винних кухарів та інших фермерів.
Чи може краще сказати, що справа глядача — мотати на вус і застосовувати усвідомлене у відповідних обставинах, а не вимагати від персонажів поводитися так, як здається доречним зі зручного глядацького крісла?
ukurainajin: (Default)
Перші хвилини я не міг збагнути, що відбувається. Пристойно вдягнені люди пересипають вміст сміттєвого контейнера до своїх пакетів. Кілька версій одразу народилися з ураженої уяви. Біженці, флеш-моб тощо. Приятель пояснив, що то контейнер біля супермаркету з викинутою «санкціонкою», десь в новинах нібито було. Одразу згадалося, як раціональний підхід, який зазвичай є дуже добрим інструментом, іноді приймає такі форми, що стає моторошно. Також дійшли висновку про спотвореність раціоналізму десь на попередній ланці.

ukurainajin: (Default)
«Мэтр журналистики также дал юной студентке красноречивый и неожиданно искренний совет, который я привожу здесь полностью, по аудиозаписи: “Forget about the humanitarian, and what is good or what is bad. Remember only one thing: what is in your interest?”»

Статья, которую я процитировал, случайно вызвала у меня одно крепко забытое, казалось бы, воспоминание.
Лет пятнадцать назад, когда таких образований как «локальная сеть + интернет» было как грязи, случилось мне в приятельском кругу пьянствовать с владельцем моей местной сети. Я рассказал ему о технических проблемах с качеством его услуги, о трудностях общения с персоналом. И высказал пожелание об улучшении всего названного.
Знаете, что я услышал в ответ? Что-то вроде этого: «Да мне пофиг, что там тебя не устраивает! Не хочешь, не пользуйся! Только куда ты, дружок, денешься?! Или ты думаешь, что тебя кто-то поддержит и юзвери начнут массово уходить? Если ты, как говорится, плюнешь в коллектив, коллектив утрётся…» Возразить такой мощи духа оказалось нечего. Да и не понадобилось.
Я, конечно, из принципиальности пересел на менее удобный, но более предсказуемый способ доступа к интернету. Но через несколько лет пришли дяди с большими возможностями и взяли всю городскую самодеятельность под свой контроль. Теперь, когда я в случае редких проблем связываюсь с саппортом, я получаю либо сразу решение проблемы, либо вразумительные объяснения. Упомянутый провайдер, возможно, тоже воображал себе что-то в духе познеровского высказывания. Только стороной согласия в итоге оказался не он.
ukurainajin: (Default)
„Очевидно, має зміст розібратися, чому так відбувається, бо слова, терміни та їх смисли – це важливо.“

Що саме здивувало мене у наведеній цитаті? Оця конструкція «має зміст щось робити». Ріже вуха. Оскільки я не вважаю себе видатним знавцем мови, то звернувся по допомогу до Гугла. Сполучення «має зміст» дає приблизно десяток тисяч результатів. Сполучення «має сенс» — на порядок більше. Подивімось, що саме має зміст у отриманих результатах. Переважно йдеться про математичні вирази. Там це така усталена термінологія: за певних умов «вираз має зміст». Друге місце посідає будь-що інше, що взагалі може цей зміст мати. Життя, твір, завдання, поняття. Тобто якийсь предмет, явище. Приблизно та ж сама картина зі сполученнями «немає змісту» та «немає сенсу».

Дійсно, слова «зміст» і «сенс» багато у чому є синонімами. Наприклад, у значенні суті чогось або призначення. Але якщо «зміст», на відміну від «сенсу», може також означати перелік розділів у книзі, у свою чергу він не відтворює поняття доцільності, раціональності якоїсь дії. Я так завжди гадав, перевірив навіть описи у тлумачному словнику. І статистика пошуковика, начебто, це доводить.

Звичайно, хтось може розмовляти саме так. Окрім цієї статті я знайшов ще одне інтерв'ю, де якийсь львів'янин казав «немає змісту (робити щось)». Але це, як на мене, чи то якісь мовні викрутаси, чи невдала спроба замінити першим-ліпшим синонімом більш застаріле (та, на думку декого, занадто російське) слово «смисл» без огляду на лексичні відтінки. Можливо, я помиляюсь, і це є десь нормою, як «рахувати» у розумінні «вважати». Якщо хтось може, підкажіть, будь ласка. Бо я таке зустрічаю вперше, і той самий Гугл розповідати не бажає.
ukurainajin: (Default)
Если разобраться, интересное кино получается. Как любая фигня, которой ты живёшь, которую чувствуешь частью себя, но которая превращается именно в фигню, когда пытаешься её разжевать. Попробую, всё же, частично.

То, что всю жизнь прожил тут, что буквально всё связывает с тутейшим, а ни разу не с тем, что знакомо лишь по медийной среде советского периода, то относится к сфере чувственного. Условные поначалу, бытовые и культурные отличия с годами так углубились, что уже трудно сказать, до какой степени несовместимости. Это произошло естественным образом. Поменять всё взад или вбок теперь означает ломать через колено. Кому-то, может, такое нравится, но не мне. А позитивная сторона мотивации лучше всего поясняется в песне у Тараса Петриненко. Вот это вот «Мені не можна не любити. Тобі не можна не цвісти».

Прагматически же картина немного иная. Опыт показывает, что строить что-то человеческое гораздо проще у себя во дворе, максимум на пару с хорошим другом, а не с кучей сомнительных личностей. Конечно, прокопать погреб до ядра Земли силёнок не хватит. Но и укропчик на грядке никто не потопчет, равнодушно сплёвывая в него окурки. И никто не будет срать посреди грядки под шашлык и звуки гармони, воображая, что удобряет почву и создаёт тебе хорошее настроение. Объединять усилия иногда надо, по общей необходимости и в оговоренных рамках. А вот доступ к грядкам ограничивать строго семейным и понимающим специфику кругом, чтоб на себя же потом не пенять. Ничего, как мне сдаётся, хитромудрого.
ukurainajin: (Default)
Вже третій день прогресує хвороба. Схожа за описом на венеричну, тільки навпаки. Тобто спочатку було боляче, а зараз приємно.
Я почав мислити українською. Тобто українська є моєю другою рідною з дитинства. Книжки, теле-радіоказки, бабусі і таке інше. Після нетривалого подолання інерції я зазвичай починаю розмовляти нею цілком вільно. Але досі не було такого, щоби я невимушено і незмінно перетворював на неї хід повсякденних думок, у тому числі випадкових. Здається, я вперше у житті насправді відчув, що воно таке, мислити іншою мовою.
І одразу з цим усвідомив недоліки. Українській бракує сучасної влучної і значущої фразеології. Та, що є в російській, завдячує радянському періоду розвитку — навіть з того ж самого Булгакова, якого зараз мішають з лайном наші завзяті деросіянизатори, — а також сьогоденній інформаційній культурі. Подобається воно вам чи ні, але в українській подібного просто немає. Не встигли ще напрацювати. Коли воно з'явиться, тоді можна буде казати, що культура органічно розвивається.

До речі, цей мій процес усвідомлення всього цього супроводжувався переглядом документальної стрічки Єжи Гофмана «Україна. Становлення нації» (albo “Ukraina - narodziny narodu” — я його польською дивлюся), а також цікавим опитуванням, яке нам підсунув ось тут шановний добродій [livejournal.com profile] ctype.
ukurainajin: (Default)
Моя племяха до сих пор плохо читает и совершенно не любит этого занятия. Что тут первично, я пока не понял. Также у нас проблемы с математикой, английским... У девчонки ветер в голове завывает, а заниматься с ней дома некому. Мотивации ноль. Из меня психолог и педагог хреновый, я нащупываю подходы к ней, призывая на помощь всех богов просвещения и терпения. Естественно, трудно за несколько часов отстроить то, что годами стоит заброшенным. А она уже приближается к тому возрасту, когда вправлять мозги будет поздно. Тут и мой косяк, пожалуй. Но за рассеянностью и низкой социальной приспособленностью просматриваются интересные вещи.

Свободное время племяха просиживает в «Майнкрафте». И вот показала мне свою стройку века. Там есть банк, обмен валют, оригинально спроектированный цирк. Есть торговая точка, где продают картошку. Сейчас строит вокзал и собирается пускать с него куда-то поезда. А где-то в горах скрывается сгенерированная самой игрой деревушка. Так вот туда мы дорогу прокладывать не хотим. Оказалось, что там продукты, в том числе и картоха, совершенно бесплатные. А это вредит продажам в основном поселении: «Чтобы мои жители туда не ездили. А то там бесплатно, а у меня стоит триста». Жителей я, правда, не увидел ни одного, но зато теперь думаю, ужасаться мне или восхищаться? Кроме того, эта бизнес-идея исходит от человечка, который запросто раздаёт кому попало свои вещи. Надо будет всё же разузнать, где там эти самые жители, и обсудить с малой, что они думают о её менеджменте. А также затронуть вопрос о том, чем нажитое непосильным трудом добро отличается от доставшегося нашару.
ukurainajin: (Default)
Глобализация пожирает мир. Рептилоиды под маской корпорации Google подсаживают аборигенов на бесплатные информационные сервисы и потихоньку внедряют свои инопланетные технологии. В то же время кто-то тратит уйму сил и средств на создание невзламываемой защиты от копирования игр. Ага, вместо того, чтобы подчиняться воле инопланетного разума и создавать божественный виртуальный наркотик, всячески препятствуют его распространению. Спасают Землю от вторжения, адназначна.

На волне свежих впечатлений захотелось побрюзжать о копирастии и её месте под сегодняшним солнцем. Буду откровенным. Мне нечего возразить маркетологам, это они исследуют рынок, а не я. Мне нечего возразить правообладателям, это они вкладываются в разработку, а я лишь волен потреблять продукт на их условиях или же отказаться от него. Я даже не имею никакого окончательного убеждения по этому вопросу. Только лишь некоторые предпочтения и любопытство перед грядущим.
Так вот, из периода нищебродства и халявы я вынес не привычку к халяве, как грезится копирастам, а способность перебирать харчами. А с готовностью платить пришла и потребность в некотором уважительном отношении к себе. Не халявщик, а партнёр, как говорил один былинный персонаж. И если продавец рассматривает меня изначально не в качестве партнёра…

Читати далі... )
ukurainajin: (Default)
Занялся, как и собирался, турецким. И вот что странно. Тюркских языков я знаю не более нуля, если не считать тюркизмов в родной речи. Да только смотрю на слова и понимаю, что именно такими они и должны быть. То есть, я не знаю, что значит слово, просто взглянув на него. Но вот читаю, произношу звуки и соглашаюсь, что armut — это же стопудово груша, а mektup — однозначно письмо. И göz тоже. А про gözlük сам догадался, что это «очки».

Пока что так происходит только с конкретными понятиями (это термин такой лингвистический, а не дворовой, противоположность абстрактных). Не пойму, что это. То ли такая деформация мозга из-за знакомства его со многими совершенно разными языками, что он уже готов смириться со всем. То ли какое-то качественное его развитие. В пользу чего говорит то, что эти слова запоминаются с поразительной лёгкостью. То ли всё сразу и трансцедентная шиза впридачу...

Бывало, разные слова родного языка внезапно становились чужеродными. Я при этом помнил их значение, конечно, но совершенно не чувствовал, если подойдёт такое определение. Приходилось долго вертеть их в голове и мысленно произносить, пока они снова обретали смысл, цвет и запах. Уж не с того ли куста и этот феномен?!

Хто це

ukurainajin: (Default)
ukurainajin

June 2017

S M T W T F S
     123
456789 10
111213 14 151617
181920 21 22 2324
252627282930