ukurainajin: (Default)
Стояв у неї на городі
В кострі на зиму очерет;
Хоть се не по царський породі,
Та де ж взять дров, коли все степ;
В кострі був зложений сухенький,
Як порох був уже палкенький,
Його й держали на підпал.
Під ним вона огонь кресала,
І в клоччі гарно розмахала,
І розвела пожар чимал.

Кругом костер той запаливши,
Зо всей одежі роздяглась,
В огонь лахміття все зложивши,
Сама в огні тім простяглась.
Вкруг неї полум'я палало,
Покійниці не видно стало,
Пішов од неї дим і чад! —
Енея так вона любила,
Що аж сама себе спалила,
Послала душу к чорту в ад.
ukurainajin: (Default)
Коли я свого часу прийшов до книгарні «Є» з метою купити «Аеропорт» Сергія Лойко, продавець мені між іншим повідомив, що вони мають також російською. Мене це здивувало, бо імідж «книгарні» від початку побудований на «українськості». Менше з тим. Я хотів саме українською і навіть не підозрював тоді, що це переклад з російської… З приводу самої книжки можу сказати, що це-таки художній твір, хоч і на реальних подіях. Ба більше — мелодраматичний. Автор, без сумнівів, малює головного героя з себе самого, ну і трагічна доля та все таке інше зі сльозами. А от «аеропортна» частина оповіді заслуговує на визнання. Чому я це згадав зараз…

Моя бабця через стан здоров'я майже весь час сидить вдома і ковтає книжки одну за одною. Переважно жіночі романи та спогади радянських полководців, бо гаплик з наявністю чогось іншого. Ну я подумав, що «Відьмак» українською буде не гірший, а й навіть корисніший за радянських мемуаристів, та підсунув їй зі свого фонду. Зайшло добряче. Далі, коли «Відьмак» вичерпався — а жіночих романів я не тримаю, — вирішив обережно випробувати щось суворіше і дав оцей «Аеропорт». Що можу сказати… Стався культуровий вибух. Книжка досі не повернулася до мене. Вже другий місяць гуляє десь по пенсіонерських колах «Нових домів» (житловий район Харкова), і мені доповідають, що там вже черга в очікуванні. Вважаю, що з цією справою я впорався непогано.
ukurainajin: (Default)
Автор простою мовою, можна сказати «на пальцях», про що свідчить назва — Conceptual physics (умоглядна фізика), викладає всі розділи сучасної фізики від кінематики до теорії відносності. А також розповідає, яке це все має відношення до нашого життя. Тож якщо ви колишній учень музичних академій, або навіть фізик за фахом, щиро раджу вам цю книгу. Навіть як набридне читати про оточуючий світ, а книжка дійсно товстюча, зможете застосовувати її потенційну енергію до засолки огірків. Англійською, між іншим, можна позичити у відсканованому вигляді навіть на сайті якогось йорданського університету. Ще вона виходила у польському перекладі — «Fizyka wokół nas». Нажаль, не знаю, чи є переклади іншими мовами, проте у ній багато яскравих авторських малюнків.
На початку Хьюітт пояснює про науковий підхід взагалі, і мені це здалося цікавим. Ось уривок:

„Поза фахом, науковці у своїй суті не чесніші і не моральніші за більшість інших людей. Але у професійній сфері вони працюють на терені, який високо шанує чесність. Засадою науки є те, що всі гіпотези мають бути такими, що їх можна перевірити (test) — придатними до того, аби можна було, хоча б у принципі, показати їхню хибність. У науці важливіше, аби існували засоби для підтвердження хибності, ніж для підтвердження правильності. Це головна ознака, яка відрізняє науку від ненауки. Спочатку це може здатися дивним, оскільки ми, коли цікавимось більшістю речей, шукаємо способів переконатися, чи вони дійсні. Наукові гіпотези не такі. Насправді, якщо ви хочете зрозуміти, чи є гіпотеза науковою, спробуйте подивитися, чи існує тест на доведення її хибності. Якщо жодного тесту на можливу помилковість немає, то й гіпотеза не є науковою. Альберт Айнштайн вдало це виразив, коли сказав: «Жодна кількість експериментів не доведе мою правоту; один єдиний експеримент доведе, що я неправий.»

раджу розкрити кат, який я створив виключно через повагу до вашої стрічки, бо читати треба повністю )
ukurainajin: (Default)


Скінчив першу книжку з циклу «Довга Земля (The Long Earth)» від дуету Террі Пратчетта зі Стівеном Бакстером. Пратчетта, творця «Плаского світу», додатково представляти не треба. Та ходять чутки, що цьому новому циклові він подарував лише загальний задум та опіку, а все інше належить перу його співавтора. Так чи ні, а маємо доволі цікавий твір.

Більше про це і те... )
ukurainajin: (Default)
Останнім часом у нас лавиноподібно зростає асортимент перекладів українською, якість теж поліпшується. Разом з репринтами ще радянських часів з'являються й нові пристойні зразки. Маю намір продовжувати розповідати про ті книжки, що їх особисто скуштував. У будь-якому разі, крига скресла. На тлі цього натрапив на цікаву новину від одного з моїх найулюбленіших сучасних видавництв, а саме «Видавництва Старого Лева». Якщо їм вдасться те, що вони замислили, то це буде щось якісно нове і справжня подія. Ось, дивіться, про що мова:

„Розуміємо, що романи Террі Пратчетта перекладати складно, — зазначає куратор проекту Оля Ренн. — Елементи казки, міфологічна складова, доволі непрості метафори і порівняння, алюзії, а особливо гра слів та гумор — це справжній виклик для перекладача. Для нас важливо, щоб українські читачі відчули колорит англійських текстів, а разом з тим — певні реалії, а особливо жарти були для них зрозумілими та смішними. Тож до перекладу романів із серії «Плаский світ» «Видавництво Старого Лева» залучить кількох перекладачів, кожен з яких працюватиме в межах свого підциклу. Втім редакторська команда створить своєрідну мапу топонімів Плаского світу та довідник власних назв, аби підготовка усіх творів серії здійснювалася із дотриманням принципу єдності і Плаский світ сприймався українськими читачами гармонійно та відповідно до задумів автора.‟

Всебічний і системний підхід. Залишається тільки тримати кулаки до вересня, на коли заплановано появу вже першої книги з серії «Плаского світу». За цим посиланням можна ознайомитися з повною версією новини.
ukurainajin: (Default)
Якщо мене спитати про літературу на тему «буремних дев'яностих», першим я пригадаю шпигунський бойовик «Ікона» Фредеріка Форсайта (1996). Там після захоплюючого порятунку Росії від неонацистів вирішено відновити монархію — задля остаточного залагодження політичної кризи. Форсайт тоді фантазував на відстань трьох-чотирьох років, та хто знає, у якому сенсі він помилився…

До чого тут дев'яності? Копався сьогодні у польській інтернет-крамниці — аж раптом… Я не дуже люблю «фантастику» такого типу, але ця книжка сама якось проситься до колекції. Може, вона навіть непогана. І зрештою просто цікаво, чому така назва.
Ось уривки з рецензії:
Читати далі... )
ukurainajin: (Default)
Є така письменниця Наталія Щерба.
Народилася в Білорусі, дитинство провела в Росії. Громадянка України, мешкає у Івано-Франківську.
Володарка міжнародних і російських нагород. Авторка кількох доволі популярних підліткових фентезійних серіалів.
Пише російською мовою.

Вперше її цикл «Часодії» було видано в Москві видавництвом «Росмэн» у 2011.
Цитати з цієї теми:
„Это наш российский ответ "Гарри Поттеру", ничуть не хуже, а для кого-то и гораздо лучший‟ (читач)
„Часодеи - лучшая отечественная подростковая книга, которую я когда-либо читал, а читал я много‟ (читач)
„«Часодеи» — это самая популярная отечественная подростковая фэнтези-серия XXI века‟ (Росмэн, 2016)
„Часодеи это прекрасный образец той русской литературы, которая может конкурировать за внимание наших детей с такими гигантами, как Гарри Поттер, Ходячий замок, мир Нарнии‟ (читач)

Лише у 2014 за участі харківського видавництва «Школа» ці твори були перекладені і видані українською.
Нові книги так само з'являються спершу в Росії.
Як про це кажуть, «рідна література в перекладі».
ukurainajin: (Default)
„Якби росіяни добре розуміли страхи своїх сусідів, то це допомогло б покращити політичний клімат у нашій частині світу. Наші побоювання за саме своє національне існування пояснили б росіянам багато чого, зокрема наполегливе бажання ряду посткомуністичних країн потрапити під крило НАТО (і Україна уже офіційно цього прагне). Ця підозрілість не навіки. Чим більше людяності, терпіння, розуміння і навіть м’якості до того, що на її думку, є помилковим, виявить Росія, тим швидше ця підозрілість пройде, тим швидше затихнуть також і екзальтовані антиросійські настрої. Таку політику сьогодні проводить Путін.‟
(Л. Д. Кучма «Україна — не Росія», 2003)

Нещодавно блогер tipa-bandera, ілюструючи проблему імперського світосприймання, взявся цитувати оцю книженцію нашого другого президента, яка була з якихось причин видана у Москві. У свою чергу, коли я читав цю книгу, то помітив собі, що Леонід Данилович, чи хто там у нього у співавторстві, попри непоганий розбір давньої і тогочасної ситуації до ролі віщунки не дуже здатний. Здається, книга була написана і надрукована десь напередодні конфлікту на Тузлі...

Рік по тому Кучмі довелося вирішувати, що йому робити з надлишком помаранчевого кольору. І ще у тому ж 2004-му інтернетом розійшлася кумедна Flash-анімація. Але ж вистачало от колись лагідного кепкування, аби звучало гостро! Я порахував на пальцях — минуло дванадцять років. Осьо такий був мультик:

ukurainajin: (Default)
Власне так називається кіно-відео-аудіо-літературний проект, який спонсорується польським майданчиком інтернет-аукціонів Allegro і розвивається під його маркою. Ось у них навіть окремий сайт для цієї справи є. А також канал на YouTube.

Читати повністю... )

ukurainajin: (Default)
Збереження історичної пам’яті є надважливою справою для кожної сім’ї. Попри націоналістичний пафос, діти повинні розуміти значимість незалежності, цінність свободи слова та самовираження. Адже вони з дитинства мають те, про що їхні батьки боялися навіть і мріяти. Зірка Мензатюк намагається пояснити сучасним підліткам життя в тоталітарній системі не абстрактними поняттями, а через побут, звичайне життя дівчинки з усіма його барвами – новими знайомствами, цікавими подорожами, веселими пригодами, джинсами «варьонками» і малиновими шнурками.

На самому початку скажу, що я цитую гарну рецензію на гарну книжку гарного видавництва. Без сумнівів і застережень рекомендую! А тепер, чим ця книжка сподобалася мені.

По-перше, вона дійсно захоплююча. Разом з тим це не лише веселі підліткові пригоди. Авторка майстерно розповідає про серйозні речі і чудово обізнана на драматургії. Є місця, як лінія отієї Софронихи, де на тлі жартів можуть навіть сумні сльози навернутися. Мене дуже тішить, що наші автори спроможні створювати такий якісний продукт.

Письменниця послуговується літературною мовою, до якої за сюжетом органічно вписує буковинський діалект, до того ж з поясненнями. Це особисте, але мені таке дуже до душі.

Третій плюс, чому я хочу порекомендувати цю повість широкому загалу, це її людяність. Попри згадку про бандерівців тут немає нічого, що може викликати відторгнення у абстрактного „східняка‟. Хіба що він переконаний комуніст та адепт „Найвеличнішої геополітичної катастрофи 20-го століття‟. Всі, мабуть, свідомі того, що різниця у нашій культурі та уподобаннях все ж існує. Однак книга жодним чином не намагається спекулювати на протиставленні і нічого не нав'язує. У ній ідеться лише про живих людей і їхнє прагнення до свободи. Хочете щирої національної виховної літератури? Оце саме вона!

До речі, про національну літературу. Існує небезпідставне переконання, що твори з української національної тематики — це завжди щось трагічне, завжди якась чернуха й треш. „Як я...‟ — це пісня надії. Легка, невимушена і оптимістична.

Наостанок згадаю пізнавальну складову, про яку вже ішлося у епіграфі. Я вважаю себе щасливим, що мені судилося народитися у ті ж часи, що й героїні повісті. Я не встиг ані просякнутися ненавистю до радянської системи, ані зігнутися під неї. І разом з тим я можу судити про те життя не з казок, а з власних спостережень, тож, відповідно, мати більш-менш об'єктивне уявлення. Пам'ятаю, як руйнувалася довіра до того, що співалося офіційно. Маленькі дрібнички, які формували мій погляд. Виявилося цікавим порівнювати власні спогади з описами у цій книзі. Щось збігається, щось відрізняється від наших місцевих особливостей.

Раджу дітям і батькам, а також всім цікавим читачам.
ukurainajin: (Default)
Мені з деякого моменту став цікавим стан україномовної літератури. Про місцеві твори я не готовий щось казати, бо не дуже обізнаний на цьому. Навчальна література, начебто, у нормі. Особисто мені подобаються харківські видання з німецької. Інша річ — перекладена художка. Тут зараз є добрі речі, але багато і поганих. Пригадую видання радянських часів. Там була дуже красива мова. Так, небагато було вибору, але те, що було, воно тримало рівень. Зараз дещо по-іншому, вільний ринок. У крамниці можна спробувати прочитати кілька сторінок, щоби зрозуміти. До того ж, краще заздалегідь поцікавитись відгуками. Нерідко трапляються чудернацькі, важкі та непрофесійні переклади.

Про «Кораліну» я вже писав. Переклад поганий, як на мій погляд та на погляд моєї супутниці.

Чудовий переклад «Гаррі Поттера» від «А-ба-ба-га-ла-ма-га». Морозов, ге? З цим перекладом я вперше ознайомився у новому, ілюстрованому (Джим Кей) виданні. Прочитав миттю від першої до останньої сторінки.

Серія книжок про Мері Поппінс («Махаон» та «Рідна мова») — загалом добре. Але перекладач чомусь дуже полюбляє слово «химерний». Це слово вам зустрінеться скрізь. Може, так було в оригіналі, бо я Траверс англійською не читав. Але, дійсно, воно увагу привертає. На мій погляд, «дивний» тут пасувало би більше.

Ну і наостанок буде перший переклад українською «Відьмака». Видає «Клуб сімейного дозвілля», перекладач Сергій Легеза. Не можу сказати, що цей переклад якийсь видатний. Багато виникало суперечок щодо перекладу власних імен, назв, деяких помилок у розумінні тексту. Особисто я до цього читав лише польський оригінальний варіант. Так от, Легеза, на мій погляд, чомусь боїться слова, перекладає нейтрально і механічно там, де у автора барвисті та специфічні синоніми. Але все ж він перекладає майже один-до-одного, трохи збіднюючи виразність. До того ж він розробив до книг цікавий глосарій з поясненнями. От коли я ознайомився з російськомовним перекладом від Євгена Вайсброта, то був трохи здивований. Виходить кумедно, але то хіба співтворчість замість перекладу, з адаптацією до російського менталітету і багатьма помилками. Беріть вже краще Легезу! Або ще краще — опановуйте польську, що українцеві не важко!
ukurainajin: (Default)
Оскільки процитоване у попередньому записі «дослідження», як з'ясувалось, вельми поширене Інтернетом, все ж таки розберу деякі маніпулятивні моменти з нього. Візьму, наприклад, ось цю варіацію.

По-перше, заголовок: „Украинский классик не знал украинского языка“. Звісно, він і не міг знати української. Тому що саме він стоїть у витоків сучасної літературної традиції. Тут відбувається змішування понять літературної мови і народних говорів. Розвиток української літературної мови був заборонений російською владою. До XVII століття літературною і писемною мовою взагалі були варіанти церковнослов'янської з домішками місцевої лексики.

Читати далі... )
ukurainajin: (Default)
„Малороссийские тексты Котляревского и Шевченка впоследствии подверглись украинизации и фальсификации с тем, чтобы выдать их за украинские. На самом деле украинский язык - более поздний по отношению к малороссийскому и значительно от него отличается. Украинский язык произошёл от малороссийского, а малороссийский - это произвольно исковерканный русский.“

Як він (чи вона) це доводить? Якщо відкинути красиві побудови та розмаїття окремих фактів, то залишається жонглювання нормами правопису, підміна понять і маніпулятивні ствердження. До речі, посилання на творчість Олеся Бузини там теж є. Дивіться та спростовуйте, якщо бажаєте, самі. Добре, що справжні науковці давно визначились з приводу мови. Але дещо і я спробую сказати. По-перше, декілька тез:
Читати далі... )
ukurainajin: (Default)
Я совершил для себя маленькое культурологическое открытие. Полистывал, значит, красочное издание «Мэри Поппинс» и наткнулся на вот такие слова: «— Це Мері — Золоті Кучері й Три Ведмеді, — пояснила Красуня. — Вони нітрохи не сердяться за те, що Мері з'їла їхню кашу...»

«Так, — думаю, — три медведя, съела кашу, Мэри... В английской книжке...» И давай искать трёх медведей в поисковике: «Русская народная сказка, русская народная сказка, русская народная...»

В общем, выяснилось, что сказка если и народная, то, как минимум, английская, а если уйти в глубину веков, то и вовсе шотландская. Русской народной она быть не может по той простой причине, что у неё есть автор. Это всем известный бородатый граф-отлученец, который пересказал её, судя по всему, с авторского варианта Джозефа Канделла. Героиня у Толстого — безымянная девочка без особых примет, зато он снабдил православными пачпортами всех медведей. Имя Маша приклеилось к девочке значительно позже. Вероятно, из сказки про «не садись на пенёк, не ешь пирожок».

Нужно сказать, что меня интригует цепочка «английская народная сказка → английские литературные адаптации → русскоязычный авторский пересказ → русская народная сказка». И почему только современникам Льва Николаевича не пришло в голову издать под своим именем «Брянских скоморохов»?!
ukurainajin: (Default)
Тем, кто не читал пана Сапковского, советую предварительно пробежаться по его рассказу «Ведьмак» (и остальным произведениям этого цикла, 8 томов). То, что вам это безумно понравится, я гарантирую только за миллион стодолларовыми банкнотами и самолёт со стюардессой. Но зато вы точно будете понимать все отсылки к оригинальному тексту. Вот на блюдечке, для ленивых:
Po polsku, на русском, українською

А там уж можно переходить к основной части забавы:

Въедьзмин
По моему не особенно скромному мнению, “Ведьмак” Анджея Сапковского – крутейший фэнтези-цикл со времён “Властелина Колец” (по крайней мере – из того, что я сам читал!). Душевная, красивая, при этом – весьма честная и неглупая сказка.
Данный текст – просто маленький панковский стёб “по мотивам”. Всем улыбок!
(Ричард “Дики” Оглоед. 25.10.04.)
ukurainajin: (Default)
Почитал «Коралину» Нила Геймана в украинском переводе от КМ-БУКС. Я снимаю шляпу перед авторами мультика за их изобразительный и повествовательный талант. У них вышло чуть ли не самостоятельное произведение с колоссальным творческим вкладом. Это остро ощущается после сравнения с книгой. И, что приятно, украинский дубляж был очень удачным. Книга схематичнее и немного другая. Но прочтения тоже заслуживает. При одинаковом общем сюжете и там, и там есть свои интересные подробности.

Что меня забавляло при чтении книги в упомянутом переводе, так это то, что я впервые за долгое время встретил текст, в котором столько непривычной для меня лексики. Я просто поперечисляю, пока не надоест:

«збула свої перші два тиждні в новому домі»
«підобідок» — вочевидь це такий переклад англійського lunch
«кухотрити» (їжу, звісно)
«мала креш» — не уявляю, що то, і оригіналу не маю під рукою
«перевідати тата»
«завалували ті шотландські псюки»
«глипнути» (оченятами на когось або щось)
«слоїк» — знайоме з польського słoik
«стати в знадобі» — «стати в пригоді»
«гайнути» (миттю кудись)
«дзиґар» — годинник, польське zegar

И дальше ещё много такого.

UPD: По последней информации, поступившей от жены, указанный перевод (Мокровольский, ага) оказался опасен для читателя. Это меня он забавляет, потому что хобби, а её бесит. Говорит, что ей стыдно даже отдать эту книжку куда-то, чтобы другие не мучались. Всей аргументации не передам, но в целом выходит то же, что и у меня, только в более резкой форме: перевод неуклюжий, дёрганый и халтурный. Читает теперь на английском и нахваливает хорошее произведение.
ukurainajin: (Default)
Я недавно упоминал историко-документальный фильм Ежи Хоффмана «Ukraina - narodziny narodu». В нём, в свою очередь, пан Хоффман несколько раз сообщал, что его вдохновила книга Леонида Кучмы «Украина — не Россия». Это название мне давно знакомо и озадачивало: «Что под таким тайтлом мог выпустить человек, который подарил нам больную на всю голову налоговую, „дело Гонгадзе“ и дваждынесудимого?!» Книга вышла в 2003 в… Москве. Прочитать её я решился сейчас, по заочной рекомендации уважаемого мною польского режиссёра. Как интересно, всё-таки, устроен мир!

Чтобы составить полное собственное мнение, мне осталось осилить пустяк, всего только три четверти текста. Мнение наших «великороссийских» соседей транслируется в русской «Википедии». Положительного там ничего нет. Украиноязычную статью смотреть нет смысла, она является точным переводом с русского. Разве что появляются сведения об украиноязычном издании, там же в Москве. Может быть книга действительно настолько плоха? Станет понятно, как дочитаю.

Говорят (вот тут про фильм у [livejournal.com profile] bruchwiese), что Ежи Зигмундовича эта книга привлекла странностью заголовка. Так это или нет, но мой интерес основывается на другом. Там просто-напросто высказываются здравые мысли, что слов из песни не выкинешь. Что история такая, какая есть. Что жизнь не романтизм, а медаль с сотнями сторон. В общем, в моих глазах это творение соответствует своему номинальному автору. Советую ознакомиться всем, кто подобно мне просидел «в танке».
ukurainajin: (Default)
Несколько лет назад мне подвернулся любопытный фантастический рассказ на тему толерантности. Недавно обсуждал со знакомым, чё там у ЕС, и понадобилось найти тот рассказ для иллюстрации мыслей. В результате мне и самому нашлось чтение на несколько вечеров.

Автор — Максим Анатольевич Шапиро. Я ознакомился с его творчеством вот здесь. Художественной литературой в моём привычном понимании я бы это не назвал (если кто спросит, здесь и далее я говорю только о «Миррском цикле», поскольку остальное ещё не успел). Это, скорее, изложение взглядов автора, которые он разжёвывает в диалогах главных героев с их оппонентами. Ну а чтобы рассуждения не выглядели голыми, действие помещено в фантастическую обстановку, где предлагаемые идеи воплотились в жизнь. Рассказы в большинстве своём достаточно короткие, никаких «лишних» развлекательных пиф-паф. Такие себе конспекты в художественной обёртке.

Темы, что называется, на злобу дня. Не все утверждения выглядят бесспорно, а суперменистая непогрешимость героев выдаёт с головой, ради чего всё это писалось.
Но в чём я совпадаю с Максимом Анатольевичем, так это в необходимости разумного и честного взгляда на вещи. И точно так же я разделяю убеждение, что здоровье общества напрямую зависит от грамотности ВСЕХ его граждан. Не от количества в нём академиков и обученных грамоте с арифметикой — это само собой следует, — а от их умения и желания думать.

Всем хорошего чтения и плодотворных размышлений!
ukurainajin: (Default)
Выскажусь наконец по поводу книжных приобретений в Батуми, раз уж зацепил эту тему.
Комментировать художественную литературу особо ни к чему. Разве что в числе прочего набрал ворох маленьких детских сказочек по одному лари за штуку для учебного чтения. Со словарём можно в общих чертах понять, о чём говорится. А вот книжки для изучения языка порадовали не особо.

Читати далі... )
ukurainajin: (Default)
Итальянская полиграфическая промышленность пребывает явно не в кризисе. Чаще, чем точки продажи печатной продукции, встречаются только сувениры и всё, что связано с едой. Книжные магазины имеются при любом вокзале и во всех многолюдых местах. Просто праздник какой-то.

Ассортимент огромен. Попадаются целые полки с литературой на иностранных языках — английском и немецком, в основном.
Самоучители, словари — этого навалом, для всех заметных языков. Даже что-то по украинскому подвернулось местного разлива.
Очень много комиксов — цветных, красивых. Классика детской и приключенческой литературы целыми сериями. Новеллизация блокбастеров, бестселлеры...
Вот чего не видел, так это научной и специальной литературы, типа высшей математики или чего-то такого. Одна только кулинария кругом. Возможно, что просто не изучал соответствующие отделы.

Общая особенность, которая бросалась в глаза — практически нет книг с отбеленной бумагой. Под красивой суперобложкой везде серо-жёлтые шершавые страницы, как у нас в дешёвом сегменте. И никаких тебе подарочных версий. Стоит всё недёшево по нашим меркам, но если перевести в цены на табак и алкоголь, то просто копейки.

Помимо пособий по фонетике и грамматике я себе приобрёл несколько книг вот этой серии, как на картинке. Позже выяснилось, что это широко известная серия (Horrible histories), издаётся уже лет двадцать и на нескольких десятках языков. Ещё не читал, но продавщица говорила, что они «забавные». Ну и по традиции «Таинственный остров» Жюля Верна.

Хто це

ukurainajin: (Default)
ukurainajin

June 2017

S M T W T F S
     123
456789 10
111213 14 151617
181920 21 22 2324
252627282930